До другої групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин відносяться особи, що беруть участь в справі: сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб, прокурор, органи державного управління, профспілки, державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації і окремі громадяни, які захищають права й законні інтереси інших осіб (ст. 98 ЦПК [21]). Для осіб, що беруть участь в справі, характерно те, що вони мають юридичну зацікавленість у результаті цивільної справи, захищають в процесі свої суб'єктивні права або інтереси, що охороняються законом, права і інтереси інших осіб, державні або суспільні інтереси. Для осіб, що беруть участь в справі, характерно також те, що вони своїми діями можуть впливати на рух цивільного процесу (ст.ст. 4, 5 ЦПК [21]).

Третя група суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин – це особи, які сприяють в здійсненні правосуддя. До них відносяться: представники громадських організацій і трудових колективів, свідки, експерти, перекладачі, поняті, особи, які утримують письмові і речові докази, осіб, майно і грошові кошти боржника, організації, які проводять періодичні стягнення із заробітної плати боржника, охороні описаного майна та ін. [4, 69-89]

У процесуальній літературі набула широкого поширення точка зору про те, що процесуальні правовідносини виникають тільки між судом та іншими учасниками процесу і суд – обов'язковий суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин. Дане твердження загалом відповідає чинному цивільному процесуальному законодавству. Однак процесуальні відносини можуть все-таки виникати і крім суду. Як приклад можна привести визначення сторонами договірної підсудності. Правила загальної територіальної підсудності зводяться до того, що позови пред'являються в суд по місцю покарання відповідача (ст. 125 ЦПК [21]), але сторонам надається право встановлювати договірну територіальну підсудність (ст. 129 ЦПК [21]). Сторони між собою також можуть укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК [21]).

Наступний елемент цивільних процесуальних правовідносин – об'єкт. Об'єкти правовідносин – це те, ради чого виникають певні правовідносини. Ними можуть бути різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, які здатні задовольнити потреби правомочних суб'єктів.

Існують різні погляди на те, що є об'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Одні автори вважають такими процесуальну діяльність суб'єктів, інші – матеріально-правові відносини, які захищаються судом, треті – розрізнюють загальні і спеціальні об'єкти. До загального об'єкта відносять суперечку про право між учасниками матеріально-правових відносин, а до спеціальних – блага, на досягнення яких направлені будь-які правовідносини або суб'єктивні права і обов'язки учасників процесу: або порядок судочинства або фактичні дані (докази), необхідні для здійснення правосуддя [4, 69-89].

Передусім не може бути об'єктом цивільних процесуальних правовідносин процесуальна діяльність, оскільки в ній реалізовуються права і обов'язки, які в нероздільній єдності складають зміст процесуальних правовідносин. За цими ж причинами не можна вважати об'єктом процесуальних правовідносин суб'єктивні права і обов'язки.

Недостатньо об?рунтованим представляється твердження, що об'єктом цивільних процесуальних відносин виступають матеріально-правові відносини, які захищаються судом. В основі цих висновків лежить досить прямолінійний підхід до співвідношення матеріальних (цивільних, трудових і інших) і процесуальних правовідносин як змісту і форми. Процесуальні правовідносини не можна розглядати як форму реалізації матеріальних правовідносин. Наявність процесуальних правовідносин не зумовлена наявністю матеріально-правових відносин і навпаки. Процесуальні правовідносини виникають для рішення юридичної справи (суперечки про право цивільне або охоронюваного законом інтересу) і не пов'язані з матеріальними правовідносинами. Для підтвердження цього досить звернутися до закону. У відповідності зі статтями 136, 137 ЦПК [21] порушення цивільної справи і виникнення цивільних процесуальних правовідносин заявника з судом, а в подальшому – з іншими учасниками цивільного процесу не пов'язується з матеріальними правовідносинами. Наприклад, в ст. 136 ЦПК [21] передбачене правило про те, що суддя відмовляє в прийнятті заяви:

1) якщо заява не підлягає розгляду в судах;

2) якщо зацікавленою особою, яка звернулася до суду, не додержаний встановлений законом для даної категорії справ порядок попереднього позасудового рішення справи;

3) якщо є таке, що набрало законної чинності, ухвалене по суперечці між тими ж сторонами, про той же предмет і по тією ж основою рішення суду або визначення суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін. Тут же передбачені і деякі умови, які мають виключно процесуальне значення [4, 69-89].

Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 1990 р. № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» [8] роз'яснює, що перелік основ для відмови в прийнятті позовної заяви носить вичерпний характер (п. 2). Інакше кажучи, Пленум Верховного Суду України також виходить з того, що виникнення процесу не пов'язане з наявністю спірних матеріальних правовідносин. Вирішуючи питання про об'єкт цивільних процесуальних правовідносин, більш правильно виходити з необхідності виділення загального об'єкта для всіх цивільних процесуальних правовідносин і спеціальних об'єктів для окремих цивільних процесуальних правовідносин.

Система цивільних процесуальних правовідносин, розвиваючись на основі фактичного динамічного складу – процесуальних дій суду і учасників цивільного процесу, направлена на один загальний об'єкт. Таким об'єктом виступає мета цивільного судочинства. У статті 2 ЦПК [21] указано, що задачами цивільного судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду і вирішення цивільних справ відповідно повному до чинного законодавства.

Для окремих процесуальних правовідносин можна виділити спеціальні об'єкти. У правовідносинах позивача, відповідача