Реферат на тему:

Держава та право Київської Русі в XI на початку ХШ ст.

План

1. Державний лад.

Київська Русь склалася в формі ранньофеодальної мо-нархії. На вершині державної влади стояв Великий князь. До органів влади належали також боярська рада (рада при князі), віче.

Великий князь. Їм міг бути тільки член родини Воло-димира Великого. За весь час існування Київської Русі був лише один випадок, коли в Галичі на княжий стіл сів не член цього роду, а боярин Владислав Кормильчич. У розу-мінні населення того часу Україною правив увесь рід князів, і кожен член цього роду мав прав на владу. Ця єдність княжого роду сприяла ідеї єдності, соборності Руської землі. Київська Русь не мала чітко визначеного спадкового права. Спочатку Великий князь правив з допомогою синів, які повністю підкорялися йому. Після Ярослава встанов-люється право всіх синів князя на спадщину в Руській землі, але протягом двох століть йшла боротьба двох прин-ципів спадкування: по черзі всіх братів (від старшого до молодшого), а потім по черзі синів старшого брата або тільки по лінії старших синів.

Компетенція та влада князя були необмежені і залежа-ли від його авторитету та реальної сили, на яку він спи-рався. Перш за все князь був воєначальником, йому нале-жала ініціатива походів і їхня організація. Князь очолю-вав адміністрацію і суд. Він повинен був "володеть и су-дить". Він мав право приймати нові закони, змінювати старі.

Так, Ярославичі вирішили відмінити кровну помсту, за-мінивши її штрафом. Князь збирав податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи. Князь Київський мав вплив на церковні справи. З літопису видно, що Ярослав та Ізяслав II наказували скликати собор єпископів і оби-рати митрополита.

Боярська рада, а спочатку — рада дружини князя, була невід'ємною частиною княжої управи. Радитися з дружи-ною, а пізніше — з боярами, було моральним обов'язком князя. У своєму "Поученії..." Мономах вказує на наради з боярами як на постійні, щоденні. Незважаючи на це бо-ярські ради не стали державним органом, з чітко окресле-ним складом, компетенцією, функціями.

Віче являло собою орган влади, який зберігся з часів родоплемінного ладу. З ростом влади князя віча завмира-ють і лише тоді, коли влада київських князів занепадає, знову прокидаються. У Києві першу звістку про віче подає літопис 1024 року: переможець Ярослава, Мстислав, не сів на київський стіл, бо кияни в особі віче його не побажали.

Здебільшого князі визнавали за вічем право обрання, затвердження або відмови. Обраний населенням князь мусив укласти з вічем "ряд". Зміст таких "рядів" до нас не дійшов. Треба гадати, що то був договір князя з вічем, де вказувалися обов'язки князя перед населенням.

Віче в Київській Русі не набуло таких форм, як в Новго-роді чи Пскові. Воно не мало визначеної компетенції, по-рядку скликання. Іноді віче скликав князь, частіше воно збиралося без його волі. Неясно, як проходили вічові збо-ри, хто на них головував. На вічах голосів не підраховува-ли, перемагала та ідея, яку підтримувала явна більшість. Участь в вічах брали голови родин. Отже, можна зробити висновок, що ні боярська рада, ні віче в Україні не набули парламентських форм, не перетворилися в постійні дер-жавні органи.

Органи управління. Чітко визначених органів управ-ління в Київській Русі не було. Довгий час існувала деся-тинна система (тисяцькі, соцькі, десятники), яка зберегла-ся від військової демократії і виконувала адміністративні, фінансові і інші функції. З часом її витісняє двірцево-вотчинна система управління.

Поділ князівств на адміністративні одиниці не був чіт-ким. Літописи згадують про волості, погости. Місцеве управління в містах князі здійснювали через посадників, які були представниками князя. Адміністративні та судові функції в містах виконували також княжі тіуни, вірники, мечники і отроки.

Органом самоуправління була верв — сільська терито-ріальна община. Місцева адміністрація "кормилася" за рахунок підлеглого населення.

Влада князя і його адміністрації поширювалася на міста та населення земель, які не були зайняті боярами. Боярські вотчини поступово набувають імунітету і звільняються від князівської юрисдикції. Населення цих вотчин стає по-вністю підвладним боярам-власникам.

2. Зміни в суспільно-політичному устрої Київської держави в XI — на початку XIII ст.

Носієм державної влади, репрезентантом держави України-Руси був князь. Князем міг бути тільки член фамілії Во-лодимира Великого. За весь час існування Української держави був один лише випадок, коли «вокняжився» в Галичі не член цього ро-ду, а боярин, Владислав Кормильчич. У розумінні людей ХІ-ХІІІ століть Україною правив увесь рід князів, і кожен член цього роду мав право на владу. Ця єдність княжого роду сприяла ідеї єдности

руської землі, України. Київська Русь не мала певного спадкового права. Спочатку правив сам Великий князь київський з допомогою своїх синів, які цілком підкорялися йому. Після Ярослава встанов-люється право всіх синів князя на спадщину в Руській землі, але протягом двох століть ішла боротьба двох принципів наслідства: по черзі всіх братів, а потім — по черзі синів старшого брата, або тільки по лінії старших синів, від батька старшому синові. Брак сталих норм наслідства викликав постійну боротьбу за Київсь-кий престол, в якій фактично перемагав не той, хто мав більше прав, а той, хто був міцніший, або кого підтримувало віче. Прагнен-ня окремих земель мати свою династію було властиве й Київській землі. Київ бажав мати князя з династії Володимира Мономаха, піз-ніше — вужче: з династії Мстислава І, але цього не спромігся до-сягти, і протягом ХІІ-ХІІІ ст.