товар і не повертав за нього гроші (банкрут продавався разом з усім його майном (ст. 55)).

Руське право знало і договір особистого найму. При цьому наймитів, як правило, перетворювали в залежних людей.

Руська правда розрізняє два види спад-кування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не залишив заповіту, в силу вступало спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася мати. Якщо вона в другий раз виходила заміж, то призна-чався опікун із числа близьких родичів опікуваних. Ви-нагородою для опікуна було те, що він користувався дохо-дами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина (ст. 99—100).

Багато понять, які регулювали від-носини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в Цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. З часом поняття злочину стало більш ємним, і вже в Руській правді під злочином розуміється не тільки образа, а й всяке порушен-ня закону. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, про-дані в холопство.

З самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілея. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не за-хищались законом.

Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сто-рону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та по-грабування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж по-караннями, що і вбивство чоловіка.

Руська правда знала наступні види злочинів:—

державні злочини, до яких відносились повстання проти князя, перевіт — перехід на бік ворога;—

злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні пошкодження, побої;—

майнові злочини, якими вважались: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псуван-ня межових знаків.

У Київській Русі існували такі види покарань: потік та пограбування, віра, продаж.

Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснюва-лось за допомогою штрафів, які називались: головництво, урок, повернення крадених речей.

Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці зло-чину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним або за межами двору, де він здійснить крадіж-ку, — вбивця підлягав покаранню.

Список літератури

1. Брайчевський М. Конспект історії України // Старожитності. — 1991.—№2-5.

2. Древняя Русь: проблемы права и правовой идеологии: Сб. науч. тр.—М., 1984.

3. Дубровина А. Государственный строй Киевской Руси // Сов. госу-дарство и право.—1982.—.№ 5.

4. Історія держави і права України / За ред. А. Рогожина. — X., — 1993.—Ч. 1.—С. 49-94.

5. Кулъчщькнй В., Настюк М., Тищик В. З історії української дер-жавності. — Л., 1992. — С. 25-29.

6. Полонська-Василенко Н. Історія України. — К., 1992. — Т. 1. — С.144-183,214-224,250-255.

7. Толочко А. Князь в Древней Руси: власть/собственность, идеоло-гия. — К., 1992.