в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законом строку осіб передпенсійного віку, які мають страховий стаж для чоловіків – 25 років, для жінок – 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, – стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії. (Дію підпункту "г" пункту 1 статті 26 зупинено на 2007 рік згідно із Законом № 489-V (489-16) від 19.12.2006) [3].

Витрати, пов'язані із достроковим виходом на пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України з наступним відшкодуванням цих витрат із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. 

Вивільненим працівникам надаються також інші пільги і компенсації відповідно до законодавства.

У разі коли вивільнений працівник без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу, він втрачає пільги, передбачені цією статтею, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються на підставі статей 28 і 29 цього Закону, а якщо цей працівник відмовився від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, він втрачає право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією як такого, що шукає роботу. Умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір встановлюються при цьому на підставі статей 28 і 29 цього Закону.

На працівників, які звільняються з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення і зареєструвалися у місячний строк після звільнення в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, поширюється дія пункту 1 цієї статті.

Для підприємств, установ та організацій, що забезпечують перенавчання вивільнених працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, при обчисленні податку з прибутку сума балансового прибутку зменшується на розмір витрат, пов'язаних з організацією професійної підготовки таких працівників [3]. 

Якщо протягом двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника. 

У разі необхідності державна служба зайнятості може компенсувати підприємствам, установам та організаціям до 50 процентів витрат на організацію навчання прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств, установ, організацій з підстав, передбачених цією статтею.

Гарантії, встановлені пунктом 1 цієї статті, поширюються також на осіб, що втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання, в результаті чого потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації.

Громадяни можуть укладати з органами державного страхування договір на випадок втрати роботи (ст. 32). 

Порядок, періодичність та умови страхування визначаються законодавством України.

Громадяни, які уклали такі договори, не втрачають права на одержання допомоги по безробіттю або матеріальної допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки.

Законодавством України можуть передбачатися за рахунок бюджету держави додаткові гарантії громадянам, вивільнюваним з підприємств, що підлягають ліквідації у зв'язку із здійсненням заходів щодо поліпшення екологічної обстановки або внаслідок стихійного лиха (ст. 33).

Таким чином, законодавством України гарантується право працевлаштування населення.

Розділ 2. Організаційна структура державних органів управління трудовими ресурсами в Україні

Механізм управління трудовими ресурсами являє собою систему органів управління, засобів, методів, спрямованих на реалізацію соціально-економічної політики держави у сфері забезпечення ефективного відтворення людських ресурсів.

Виходячи з основних принципів управління та організаційно-правових норм, закріплених у Конституції України та створених на її основі нормативних актів, розрізняють органи державного управління: загальної, спеціальної і галузевої компетенції.

До органів загальної компетенції належать Кабінет Міністрів України та державні обласні адміністрації і Ради народних депутатів, які здійснюють координаційну діяльність підсистем управління економікою на державному та регіональному рівнях.

Органами спеціальної компетенції є міністерства, відомства, департаменти, комітети, які забезпечують міжгалузеву координацію з спеціальних питань, що мають загальний для всіх галузей характер.

Органи галузевої компетенції вирішують спеціальні питання галузей, ці органи представлені галузевими міністерствами і підпорядкованими їм об'єднаннями та підприємствами.

Державна система управління трудовими ресурсами України включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади і управлінь, що централізовано регулюють основні соціально-економічні відносини в країні, а також методи управління і механізм їх використання. Завданнями державної системи управління є прийняття законів, контроль за їх виконанням, розробка і реалізація політики та рекомендації з питань соціально-трудових відносин, мотивації, організації праці та вирішення конфліктних ситуацій [16, 24].

В умовах ринку державне регулювання соціально-трудових відносин має обмежений характер і, як свідчить досвід розвинутих країн, стосується тільки питань трудового законодавства, зайнятості, оцінки рівня життя тощо.

Законодавча влада приймає закони з питань зайнятості населення, соціально-трудових відносин, оплати праці. Вона представлена Верховною Радою України, де сформовані комітети з питань оплати, зайнятості населення, соціального захисту.

Виконавчу владу здійснює уряд (Кабінет Міністрів України), який формується Президентом України. Уряд формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань. Виконавча влада реалізує виконання законів.

Судові органи здійснюють правосуддя, вирішення конфліктів, пов'язаних з застосуванням трудового