Раціонально-цільова легітимність також тільки фор-мується, оскільки раніше владу оцінювали не за її спромож-ністю ефективно управляти, а за різними ідеологічними символами (патріотична, космополітична, українська, на-ціональна і т. ін.). Оцінка влади та її представників за кон-кретними справами є основою подолання політичного шах-райства і шарлатанства.

За рівнем публічності влада в Україні напівприхована, з високим ступенем криптократії. Оскільки 50—60 від-сотків економіки України перебуває в тіньовому секторі, то, очевидно, таке співвідношення існує і у владних сферах. Тіньова економіка, яка певною мірою є мафіозною, виникла не тільки в силу закономірностей складних суспільних трансформацій перехідного періоду, але здебільшого є по-родженням союзу між центральними, регіональними і транс-національними владними структурами, тіньовим бізнесом і кримінальними елементами. Такий симбіоз можливий на взаємовигідних тіньових розрахунках. Скажімо, регіональна владна група патронує певні «свої» комерційні структури шляхом надання їм вигідних умов (податкових, кредит-них, підтримки їх монопольного становища на ринку), а вони у свою чергу підтримують тіньовими доходами владу.

Для прикриття злочинних дій і розправи з конкурента-ми використовуються кримінальні елементи. Те ж саме існує і на рівні центральної влади, а також у сфері міжнародних відносин. Причинами існування таких груп є:

1) слабкі механізми контролю над виконанням бюдже-ту і використання бюджетних коштів і міжнародних кре-дитів;

2) збереження за державною власністю значної перева-ги у стратегічних галузях економіки;

3) недоступність інформації про авторство законів і підзаконних актів, а також про результати голосувань депу-татів різних рівнів;

4) монополізм держави в інформаційному просторі;

5) наявність привілеїв у державної бюрократії порівняно з іншими верствами населення, відсутність правових норм про опозицію і соціальне партнерство;

6) відсутність жорстких норм і спеціалізованих струк-тур у боротьбі з корупцією;

7) партійна неструктурованість влади, незрілість інсти-тутів цивілізованого громадянського тиску на владу.

Якщо аналізувати владу на рівні інституціалізованих суб'єктів, то треба сказати, що їх недоліком є величезний обсяг повноважень державних органів у соціально-економіч-ній сфері, невизначеність правових меж політичної і адміні-стративної, державної і самоврядної компетенції, застарілі механізми контролю і координації, а також трудової моти-вації управлінського апарату. Внаслідок цього проходить жорсткий процес боротьби за владу між інституціалізованими суб'єктами на всіх рівнях політичної системи, оскільки влада в даний час дає можливість розподілити власність, матеріальні й фінансові ресурси.

Отже, нечіткість правових меж компетенцій між орга-нами державної влади і місцевого самоврядування, застарілі механізми трудової мотивації державної бюрократії, великі можливості владних структур у розподілі власності, мате-ріальних і фінансових ресурсів сприяють політичній неста-більності, відчуженості влади від суспільства. Державна влада в Україні є занадто централізованою, оскільки питан-ня правового розмежування компетенції між органами дер-жавними, органами самоврядування, бюджетної і податко-вої систем ще не вирішено остаточно.

Серед групових суб'єктів політики найбільший вплив на державну владу мають колишні номенклатурні угру-повання, які маючи старі зв'язки, а також доступ до мате-ріальних і фінансових ресурсів, часто використовують вла-ду для своїх корисливих цілей. Номенклатурні угрупован-ня можна умовно розділити на «старі» («напівфеодальні»), не спроможні діяти в ринкових умовах, і «нові» («пробуржуазні»), що завдяки державному протекціонізму нагро-мадили величезний капітал і готові працювати в ринкових умовах.

На рівні державної влади, якщо розглядати цей процес з конфліктологічної точки зору, названі групи представлені ідеологіями лівих і центристів. Груповий вплив на владу з боку середніх і дрібних підприємців, а також працівників культурно-соціальної сфери і державного сектора слабкий. Ці категорії, не маючи організаційного досвіду, а також су-часного розуміння боротьби за владу, не оформилися ще у цивілізовані групи тиску, їхні протести носять спорадич-ний характер, проявляються лише в ситуаціях екстремально-невигідних для них, тобто вони не вміють заздалегідь попереджати небажані для них наслідки нормотворчої діяльності, а лише постфактум на них реагують.

Висновок

Для молодої України нагальнішим зав-данням є залучення до демократичного процесу якомога ширших верств громадян-ства. Однак аналіз політичної свідомості, установки на політичну участь, політич-ної залучености та ступеню довіри до ви-щих елементів влади свідчить про досить своєрідний стан політичної участи насе-лення України.

Як завжди, виявляється більш-менш стійка недовіра до вищих владних структур (попри всі їхні намагання переконати гро-мадськість у своїх прогресивних намірах), скептичне ставлення до особистої політич-ної участи та власної здатності впливати на політичні рішення і політичний стан.

Конфлікт між потребами, інтересами та реальними умовами життя гостро пережи-вається громадянами України. Це пород-жує особливі політичні настрої мас — від байдужості й апатії до зневіри, ненависті й конформізму.»

В Україні назріла переоцінка призна-чення громадянського суспільства на ос-нові переосмислення ролі держави і полі-тичних суб'єктів. Важливою противагою авторитаризмові, який ще дається взнаки у певних політичних процесах в Україні, має стати послідовна політична діяльність позапарламентських соціальних рухів, не-залежних від держави за своїм суспільним статусом. Потрібно вдосконалювати нор-ми представницької демократії як режи-му, що найбільшою мірою гарантує індиві-дуальні права.

Досягнення автономії громадянського суспільства має стати, значною мірою, ре-зультатом поєднання політичної участи на-родних рухів з широким громадським об-говоренням межі влади та моральності її мети у період авторитарного правління, звісно, за умови уникнення загрози полі-тичній стабільності.

Особливо важливо, щоб широкі верстви населення, особливо соціальні рухи, змогли зрозуміти, що поза демократією публічне обговорення таких проблем, як громадський контроль за урядовою політикою та держав-ним управлінням, а отже і правове й соці-альне обмеження влади, просто неможливі.

Для консолідації громадської політич-ної участи і спрямування її до річища пра-вових форм демократія потребує механізмів врегулювання конфліктів та регульованої конкуренції за доступ до влади. Це завжди вимагає компромісу: з боку головних мож-новладців — згоди на допуск інших до владних позицій, з боку опозиції — відмо-ви