Захист прав суб'єктів підприємницької діяльності регулюється і гарантується нормами цивільного і господарського права. Однак законодавча база не дає в окремих спірних питаннях повних відповідей для винесення обґрунтованих законних судових рішень.

Характерними є спори, що виникають з виконання кредитних договорів. Це стягнення боргу і збитків, допущених неналежним виконанням або невиконанням кредитних зобов'язань, а також гарантій поруки, застави і страхування, де позивачами в основному виступають банки.

Вказані, а також інші категорії спорів, як правило, вирішують арбітражні або загальні суди (зокрема, Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України у випадках, якщо сторони обумовили це в арбітражному застереженні). Хоча в останній інстанції Їх рішення також перевіряють вищі судові інстанції. Угода про відмову від права на звернення до арбітражного суду є недійсною.

У арбітражних судах України після прийняття рішень або ухвал сторона має право звернутися до наглядової інстанції про перевірку законно прийнятих рішень. Відповідно до ст. 91 АПК України рішення, прийняті арбітражним судом автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, оскаржуються до того суду, який їх прийняв.

Заява про перевірку рішень має бути оформлена згідно з вимогами ст. 100 АПК та мати вказівку, до якого арбітражного суду вона направляється і які сторони брали участь у розгляді справ. Якщо залучені треті особи, а також прокурор, або він заявив позов у інтересах якоїсь сторони, то про це також повинно бути зазначено в заяві.

У заяві має бути викладений стислий зміст рішення, зазначена дата його прийняття і номер справи.

У вимозі про перевірку рішення в порядку нагляду потрібно вказати нормативні акти і зробити посилання, які конкретно вимоги закону порушені або неправильно застосовані та які документи або інші докази у справі не враховані судом при прийнятті рішень. Відповідно до ст. 43 АПК право оцінювати представлені докази надається лише судді, а не сторонам, котрі брали участь у прийнятті рішення. Арбітражний процес передбачає, що сторони входять до складу суду, оскільки принцип арбітрування, викладений у ст. 73 АПК, передбачає досяг-нення сторонами мирової угоди. При її недосягненні суддя бере на себе відповідальність за прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.

Зазначені підходи надають право стороні оскаржувати рішення, а наглядовій інстанції залишати їх в силі або ж скасовувати чи змінювати. Скасування або зміна рішення можуть бути при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, або якщо є недове-деність обставин, що мають таке значення, які арбітражний суд визнав встановленими. Крім вказаних підстав, рішення може бути змінено або скасовано, якщо порушені або неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права, або коли є невідповідність між висновками, викладеними у рішенні, та обставинами справи.

Сторони повинні посилатися на вказані підстави, а не вдаватись до оцінювання прави-льності висновків судді щодо оцінки доказів.

Вимога про перевірку рішення повинна містити посилання на нормативні акти, закони та мати висновки щодо законності й обґрунтованості рішення. Оскільки зобов'язання пред-ставляти докази покладено на сторону, а не на суд, то й на стадії нагляду за прийнятими рішеннями сторона повинна звертатися до арбітражного суду, надаючи документи, матеріали та інші докази, на які вона посилається, і вказуючи в заяві, чи є ці докази у іншої сторони, а в разі відсутності їх треба направити ЇЙ.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилу-чення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (посадової особи). Власникові виплачується його вартість у порядку і розмірах, встановлених законодавством. Майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) за рішенням (вироком) суду, арбітраж-ного суду чи іншого компетентного органу (посадової особи) як санкція за вчинення право-порушення.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня її припинення своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду), а також прибутків з цих інвестицій в грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і без затримки переказ за кордон їх прибутків та інших коштів у іноземній валюті, одержаних на законних підставах у зв'язку з інвестиціями, порядок якого визначається Національним банком України. Гарантії названим інвесторам щодо переказу за кордон прибутків та інших сум як в гривнях, так й в іноземній валюті, отриманих на законних засадах, містяться також у Законі «Про захист іноземних інвестицій в Україні».

Прибуток (доход) іноземного інвестора або інші кошти, одержані у валюті України або у зв'язку з такими інвестиціями, можуть реінвестуватися в Україні. Необхідно зазначити, що нині в Україні поки що не створено механізму правового захисту іноземних інвестицій, який відповідав би міжнародним правовим нормам.

Література

1. Омельченко А. Іноземні інвестиції в Україні. - К., Юрінком, 1997.

2. Управління зовнішньо економічною діяльністю. - К., 1998.

3. Закон України «Про режим іноземного інвестування».

4. Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні».