США і Швейцарією про штаб-квартири Організації на територіях цих двох країн (відповідно угоди від 19 квітня 1946 р. і від 26 червня 1947 р.), а спеціалізовані установи, у свою чергу, мають угоди з державами, на території яких розташовані їхні штаб-квартири (ЮНЕСКО — із Францією, ФАО — з Італією і т.д.). У цих угодах містяться положення про привілеях і иммунитетах представників держав і посадових осіб відповідних організацій.
Необхідно підкреслити, що імунітет представників держав у міжнародних організаціях значно ширше, повніше, ніж імунітет посадових осіб. Власне кажучи він аналогічний дипломатичному, що має під собою серйозні підстави. Головним тут є те, що, як і у випадку з дипломатичними представниками, в основі иммунитетов і привілеїв представників держав у міжнародних організаціях і в органах цих організацій лежить насамперед право держав на міжнародне представництво. Звідси необхідність володіння цією категорією представників максимально можливими привілеями і иммунитетами, що наближаються до дипломатичного чи аналогічними їм.
Разом з тим необхідно відзначити, що, на відміну від дипломатичних представників, ці представники не акредитовані при державах перебування і реалізують свої права на міжнародне представництво не перед ними, хоча в них і знаходяться, а в рамках міжнародної організації.
Аналогічне положення складається й у відношенні делегацій держав на міжнародних конференціях, що також не акредитовані при державі, на території якого проводиться конференція. Ніхто, зрозуміло, не може поставити за обов'язок державі стати країною перебування. Але коли швидка держава взяло на себе таку роль, воно зобов'язано забезпечити представникам держав у міжнародних організаціях і делегаціям на конференціях відповідні привілеї й імунітету, який, звичайно, вони повинні користатися сумлінно.
З того факту, що ці представники не акредитовані в державі перебування, а представляють свої держави в міжнародній організації (органі, на конференції), випливають щонайменше три правових наслідки: а) їхнє призначення не обумовлюється одержанням агремана від чи організації держави перебування; б) такі представники не можуть бути оголошені persona non grata no правилам, застосовуваним у двосторонній дипломатії; в) стосовно них держава перебування не може застосовувати принцип взаємності.
Згідно ст. IV Конвенції про привілеї і иммунитетах Об'єднаних Націй від 13 лютого 1946 р., представники держав-членів у головних і допоміжних органах ООН (делегати, їхні заступники, радники, експерти і секретарі делегацій) мають практично всі привілеї, иммунитетами і пільгами, якими користаються дипломатичні представники, іноді, однак у деяких угодах привілею трохи звужені.
Так, угода ООН зі США про штаб-квартиру ООН, визнаючи в принципі за представниками держав в ООН і в спеціалізованих установах ООН право на дипломатичні привілеї і иммунитети, у той же час дозволяє владі США збуджувати за згодою державного секретаря справи проти співробітників представництв і посадових осіб ООН з метою пред'явлення їм вимоги про виїзд зі Сполучених Штатів «при зловживанні своїми привілеями». Правда, в угоді обговорена, що така згода може бути дано державним секретарем США лише після консультації з відповідним державою - членом, ООН (коли справа стосується представника такої чи держави члена його родини) чи після консультації з Генеральним чи секретарем головною посадовою особою спеціалізованої установи, коли мова йде про його посадових осіб.
14 березня 1975 р. на конференції ООН, скликаної у Відні за рішенням Генеральної Асамблеї ООН, була прийнята Конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру.
Конвенція передбачає волю призначення державами співробітників, що посилають, постійних представництв. У ній закріплені принципи повної недоторканості особи представників держав у міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях, приміщень постійних представництв, житлових приміщень делегацій, а також пошти представництв і делегацій; чітко обкреслені правовий статус, привілеї й імунітету постійних представників, постійних спостерігачів, делегацій, а також спостерігачів в органах і на міжнародних конференціях. Обсяг наданих усім цим категоріям представників держав привілеїв і иммунитетов наближається до дипломатичного. Конвенція не містить положення про persona non grata у тім його виді, що характерний для двосторонньої дипломатії.
1.10. Особливості правового статусу посадових осіб і службовців міжнародних організацій
В основі привілеїв і иммунитетов посадових осіб міжнародних організацій лежить теорія функціональної необхідності. Конвенція про привілеї і иммунитетах Об'єднаних Націй установлює, що посадові особи ООН користаються наступними привілеями і иммунитетами: вони не підлягають судової відповідальності за сказане чи написане ними і за всі дії, зроблені ними як посадових осіб; вони звільняються від обкладання податками окладів і винагород, виплачуваних їм Об'єднаними Націями, від державних службових повинностей, а також разом із дружинами і родичами, що знаходяться на їхньому утриманні, від обмежень по в'їзду в країну і від реєстрації як іноземців. Вони користаються тими ж привілеями у відношенні обміну валюти, що надаються посадовим особам відповідного рангу, що входить до складу дипломатичних місій, акредитованих при відповідному уряді, а також разом зі своїми дружинами і родичами, що складаються на їхньому утриманні, такими ж пільгами по репатріації, якими користаються дипломатичні представники під час міжнародних криз; мають право ввозити безмитно свої меблі і майно при первісному занятті посади у відповідній країні.
Коло осіб, що користаються перерахованими привілеями і иммунитетами, визначається Генеральним секретарем ООН. Про це повідомляється урядам усіх країн - членів ООН, оскільки ці привілеї й імунітету повинні надаватися посадовим особам ООН на територіях усіх країн — учасниць Конвенції.
Експерти ООН, що виїжджають у відрядження з доручення Об'єднаних Націй, користаються під час відряджень більш широкими привілеями і иммунитетами, чим посадові особи ООН у її штаб-квартирі. Їм, зокрема, надаються: