проведення аналізу ефективності вибраної стратегії реалізації плану зовнішнього керування доцільним є проведення варіантного розрахунку. Виходячи із середньорічного грошового потоку під час дії мирової угоди, що прогнозується цим варіантом, і накопичених за період зовнішнього керування грошових коштів, а також із можливості реструктуризації ряду зобов'язань, визначається строк, в який боржник може провести розрахунки з кредиторами у повному обсязі відповідно до умов, прийнятих за мировою угодою. Дана оцінка можливих строків розрахунків із кредиторами повинна враховувати також необхідність проведення після укладення мирової угоди реструктуризації заборгованості перед бюджетом та позабюджетними фондами.
Як показує практика, ефективність процедури зовнішнього керування не є досить високою, якщо виходити із статистики завершення справ шляхом відновлення платоспроможності. За статистичними даними кількість справ, за якими щодо організацій-боржників було застосовано процедуру зовнішнього керування й які завершилися відновленням їх платоспроможності, невелика: з 2001 справи, до яких у 1998 році було застосовано процедуру зовнішнього керування, лише у 69 випадках (3,4%) за результатами її проведення провадження у справах було припинено у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника. У 1999 році в 1183 справах була введена процедура зовнішнього керування, у результаті проведення якої у 66 випадках (2,4%) провадження у справах було припинено у зв'язку з відновленням платоспроможності боржників.
Знаменно, що у першому півріччі 2001 року тільки 27 російських підприємства, до яких було застосовано процедуру зовнішнього керування, відновили платоспроможність. Отже, провадження було припинено в 1,1% випадків, що на 0,2 % менше за аналогічний період минулого року, коли платоспроможність відновили 50 підприємств.
На всіх етапах процедури зовнішнього керування ключовим документом є план зовнішнього керування. Низька ефективність зовнішнього керування, з нашого погляду, в чималій мірі зумовлена недостатніми розробкою та обгрунтуванням планів зовнішнього керування.
Проведений нами аналіз практики розробки планів зовнішнього керування зовнішніми керуючими, що включав у себе як опитування зовнішніх керуючих, так і безпосереднє вивчення їхніх планів зовнішнього керування, , який враховував думки юристів та експертів у сфері банкрутства, показав, що арбітражні керуючі в значній кількості випадків стикаються із серйозними труднощами при розробці планів зовнішнього керування через відсутність сталих загальноприйнятих (узвичаєних) підходів до їх формування.
Найчастіше при розробці планів зовнішнього керування зустрічаються такі недоліки:
- плани часто мають декларативний характер;
- плани зовнішнього керування не відповідають на головне питання: "Чи можливе відновлення платоспроможності та за яких умов?";
- відсутні розрахунки загального обсягу вимог кредиторів, які підлягають задоволенню після завершення процедури зовнішнього керування згідно з вимогами Закону, або ці розрахунки некоректно проведені;
- характеризуючи заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, зовнішні керуючі, як правило, обмежуються звичайним переліком заходів, передбачених Законом, і не надають необхідного й достатнього економічного обгрунтування включених у план заходів у частині розрахунків і порівнянні витрат на проведення цих заходів та очікуваних фінансових результатів від їх реалізації, що й робить такі плани непереконливими для кредиторів
Вказуючи на недоліки у розробці планів зовнішнього керування, що зменшують їх ефективність, слід зупинитися на непридатності до застосування деяких методичних підходів, що використовуються.
Так, наприклад, у цілях розробки планів зовнішнього керування керуючі нерідко використовували типову форму плану фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств як єдиний затверджений нормативний документ.
Даний методичний підхід, на нашу думку, в межах чинного законодавства про банкрутство є некоректним з огляду на відмінність цілей даних документів (відновлення платоспроможності, з одного боку, й отримання державної фінансової підтримки, з іншого), а також на відмінність критеріїв відновлення платоспроможності боржника (або оздоровлення), що покладені в їх основу, та, відповідно, підходів до розробки цих документів.
Отже, коли конкретний кредитор приймає рішення проголосувати на користь плану реорганізації чи відновлення платоспроможності або ж проголосувати проти плану, він намагається оцінити всі можливі варіанти розвитку ситуації й вибирає найкращий для себе. При цьому йому доводиться робити комплексний аналіз запропонованих варіантів.