Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнока-піталістична.

3. Еволюція відносин власності в Україні

Розглядаючи стратегію і тактику розвитку української економіки, якісні аспекти трансформаційних перетворень, не можна уникнути глибокого аналізу процесів, що відбуваються у відносинах власності, оскільки йдеться про ключову проблему становлення ринкової економіки. Наскільки далеко Україна просунулися уперед в її вирішенні і який реальний результат більш ніж десятирічного періоду реформ? У постановці даного питання полягає актуальність вибраної теми. Економічне відродження відбувається в Україні на тлі істотних викривлень в інституціональному секторі економіки і сфері реального привласнення, гострих соціальних протиріч та інших інверсій. На це неодноразово вказували провідні вітчизняні економісти-практики та науковці. Головним чинником протиріч вони одноголосно називають недоліки процесу приватизації, внаслідок якої не була досягнута основна мета роздержавлення власності – значне підвищення ефективності функціонування народногосподарського комплексу України. Окрім того, рівень вирішення багатьох проблем сутності, змісту та форм прояву приватизаційних процесів не завжди адекватний вимогам завдань соціально-економічної політики у господарських системах індустріального типу. Дана стаття є однією із спроб висвітлити питання, які стосуються названих проблем - розробки і обґрунтування механізмів коригування та вдосконалення відносин власності, що склалися в Україні. Досягнення мети вимагало вирішення таких завдань:

- аналізу соціально-економічної ситуації що склалася в Україні, і виявлення її основних причин і передумов;

- висвітлення ходу приватизації в Україні з точки зору відповідності її цілей і задач, а також загальносвітових тенденцій отриманим результатам;

- розробки комплексу заходів з коригування і вдосконалення відносин реального привласнення, що склалися в економіці України.

Формально існують всі підстави для досить оптимістичних висновків. За 1992–2005 роки роздержавлено 90,5 тис. об'єктів. На підприємствах недержавної власності зараз виробляється більш як 80% промислової продукції. Розвивається мале підприємництво. У 2003 році функціонувало 326 тис. малих підприємств, 47,4 тис. фермерських господарств, діяло 1056 тис. приватних підприємців. Привертає увагу і такий факт: сьогодні майже 15 млн осіб є акціонерами і власниками земельних паїв. У цілому завершена приватизація присадибних ділянок. Їх власниками стали близько 11 млн громадян.

Чи можна вважати, що ці параметри відображають серцевину трансформаційного процесу – масштаби утвердження в економіці інституту приватної власності? І справа тут не тільки в суто економічних перевагах – у спроможності економічної системи, основаної на принципах приватної власності, формувати дієві стимули високопродуктивної праці і водночас забезпечувати концентрацію ресурсів для досягнення найважливіших цілей. Надзвичайно важливо усвідомити й інше: пріоритетність приватної власності визначається і її роллю в розкріпаченні людини, вільному розвитку особистості, в демократизації цивільно-правових і політичних відносин.

Дуже важливо враховувати принципи історизму, на підставі яких відбувається еволюційний розвиток відносин власності на Заході. Перетворення, що проводяться у нас у згаданій сфері, мають корелювати з відповідними принципами. Йдеться про декілька аспектів цієї проблеми. Перший – узгодження змін у відносинах власності з логікою цивілізаційного процесу, його гуманізацією, підпорядкованістю інтересам людини, його всебічним розвитком. Другий аспект – необхідність урахування іншої цивілізаційної тенденції в розвитку відносин власності, пов'язаної із зміною домінуючого об'єкта власності. На відміну від індустріальної цивілізації, де домінуючий об'єкт власності – створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці, у постіндустріальній цивілізації таким домінуючим об'єктом стає інформація, що вміщує витрати переважно інтелектуальної робочої сили і є основою інтелектуальної власності людини. По-третє, моментом, що визначає логіку еволюційних змін у відносинах власності, виступає їх демократизація. Процес демократизації власності багатоаспектний за своїм змістом. Він пов'язаний передусім із всебічним розвитком корпоративної власності. У західних країнах частина продукції, виготовленої на підприємствах з корпоративною формою власності, в загальному обсязі реалізованої продукції становить 80-90%. На початку 50-х років у США нараховувалося близько 6 млн акціонерів. Сьогодні їх кількість наблизилася до 50 млн. Загалом у країнах Заходу кожен третій дорослий громадянин є акціонером. Всім зрозумілі роль і значення в демократизації відносин власності малих підприємств, на яку в окремих країнах Заходу випадає 40 і більше відсотків виготовленої продукції.

Нарешті, процес демократизації власності реалізовується і на підставі якісних перетворень механізму функціонування державної власності, в якій досі в окремих країнах Заходу сконцентрована досить значна частина суспільного капіталу. Загальною тенденцією цивілізаційного розвитку є прогресуюче відділення власності від влади (передусім політичної). Суть цієї проблеми зводиться до того, в чиїх інтересах використовується державна власність. За умов тоталітарного соціалізму державна власність функціонувала фактично в формі державно-бюрократичній. Вона використовувалася передусім в інтересах партійно-бюрократичної номенклатури. На противагу цьому в умовах правової держави відповідна форма власності підпорядковується загальнонаціональним інтересам. Це означає, що реальне відділення власності від влади можливе лише на основі утвердження і зміцнення демократичних основ розвитку суспільства. При відсутності реальної демократизації державна власність обов'язково буде використовуватися в прямо протилежних інтересах.

Сказане дозволяє глибше зрозуміти найгостріші проблеми української економіки, що, зокрема, стосуються виправлення структурних деформацій у відносинах власності, сформованої в ході приватизаційного процесу. Вони дають можливість глибше зрозуміти суть найістотніших прорахунків колишньої стратегії реформ: ставки на те, що безпосередньо внаслідок приватизаційного процесу виробляться повноцінні відносини приватної власності і що саме ці відносини стануть підмурівком усієї системи здійснюваних ринкових перетворень. Але такого результату, на жаль, немає. Навіть поверховий аналіз цієї проблеми вказує на невідповідність намірів і досягнень. Загальний висновок очевидний: приватизація без персоніфікації власності (а саме цей результат є визначальним) є основою не цивілізованої ринкової, а тіньової корумпованої економіки.

Важливо розібратися в помилках і прорахунках, допущених ще на