країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.
На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.
Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.
3. Правове регулювання іноземного інвес-тування в Україні
Державне регулювання іноземного інвес-тування є одним із видів соціального уп-равління, являє собою важливий вид діяль-ності органів державної влади по ефектив-ному залученню та раціональному викорис-танню іноземних інвестицій і визначається показниками економічного та соціального розвитку держави. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління іноземними інвестиціями, а та-кож регулювання умов інвестиційної діяль-ності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками.
В Україні порядок державного регулю-вання інвестиційної діяльності та іноземно-го інвестування, як її складової частини, ви-кладено у Концепції регулювання інвес-тиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій по-становою Кабінету Міністрів України від 01.06.95 № 384, де іноземні інвестиції згаду-ються поряд з іншими джерелами інвесту-вання.
Як наголошується у зазначеній Концепції, обмежені бюджетні фінансові ресурси не да-ють змоги забезпечити структурні зміни в га-лузях економіки, необхідні для задоволення потреб держави. Незважаючи на те, що дана Концепція була прийнята у 1995 році, проблема обмеженості національних бюджетних коштів існує і на сьогоднішній день.
Згідно з Концепцією державна інвестиційна підтримка надається переважно для розвитку пріоритетних напрямів в еко-номіці, якими є: паливно-енергетичний ком-плекс; соціальне забезпечення; агропромис-ловий комплекс; енерго- та ресурсозберіга-ючі технології; розширення обсягів вироб-ництва товарів широкого вжитку тощо.
Іноземні інвестиції можуть здійснювати-ся у вигляді:
іноземної валюти, що визнається Національним банком України;
валюти України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати по-датку на прибуток (доходи);
будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;
акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав влас-ності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавст-ва інших країн), виражених у конверто-ваній валюті;
грошових вимог та права на вимоги ви-конання договірних зобов'язань, які гаранто-вані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтвер-джену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торго-вельними звичаями;
будь-яких прав інтелектуальної влас-ності, вартість яких у конвертованій ва-люті підтверджена згідно з законами (про-цедурами) країни інвестора або міжнарод-ними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Ук-раїні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винахо-ди, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.
Серед шляхів залучення іноземних інвес-тицій особливе місце займає використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових корпорацій При цьому збільшення загального обсягу іноземних інвестицій вбачається доцільним провести за рахунок прямого іноземного інвестування.
В свою чергу, економічна доцільність пря-мих інвестицій залежить від багатьох чин-ників, зокрема:
прямі інвестиції повинні бути направ-лені на заміщення імпорту готовою про-дукцією власного виробництва;
за рахунок таких інвестицій повинні також створюватись виробництва, орієнтовані на експорт;
в результаті одержання прямих інвес-тицій повинен бути накопичений техно-логічний потенціал та управлінський досвід у важливих галузях економіки держави.
Необхідно додати, що за даними Держав-ного управління статистики з початку 2001 року темпи надходження прямих іноземних інвестицій в Україну уповільнились. Пов’язано це з неналежним регулюванням державними органами влади залучення іноземних інвестицій та нераціонального їх використання.
Органами державного управління в компетенції яких лежить управління іноземним інвестуванням, в Ук-раїні є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Також загальні функції державного управління виконує Президент України як глава держави.
Місцеві державні адміністрації: повинні сприяти створенню підприємств з іноземни-ми інвестиціями; повинні здійснювати управління інвестиційною діяльністю, в тому числі і за участю іноземних інвесторів; зо-бов’язані вносити до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвес-тицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць: ведуть на місцевому рівні переговори з потенційними іноземними інвесторами, врахо-вують частки іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів тощо.
Специфікою державного регулювання іноземного інвестування в Україні є те, що функції по його здійсненню розподілені між кількома центральними органами виконав-чої влади як функціональної, так і галузевої компетенції. Це зумовлено міжгалузевим характером даного об’єкта державного регу-лювання.
Законодавчою базою державного регулю-вання іноземних інвестицій є Закон України „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 № 93, Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 № 1560, Закон України „Про захист іноземних інвес-тицій” від 10.09.91 № 1540а.
Особливістю державного правового регу-лювання діяльності іноземних інвесторів на території України є те, що поряд із зазначе-ними галузевими Законами вони повинні враховувати також положення ряду міжга-лузевих Законів та підзаконних норматив-них актів. Це Закони України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про підприємництво”, „Про власність”, „Про гос-подарські товариства”, „Про банки і банківську діяльність” та