Реферат на тему:
Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми
Гарантування національної безпеки є одним з найважливіших завдань держави. З часом смисл поняття «національна безпека», форми та методи її забезпечення змінюються. Бурхливий розвиток інформаційних технологій наприкінці ХХ ст. також призвів до зростання відносної важливості окремих аспектів національної безпеки. Внаслідок інформаційної революції основною цінністю для суспільства взагалі й окремої людини зокрема поступово стають інформаційні ресурси. Організація соціуму почала трансформуватися у напрямку перерозподілу реальної влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками, зросла впливовість засобів масової інформації (ЗМІ). Інформатизація та комп’ютеризація докорінно змінюють обличчя суспільства. За таких обставин забезпечення інформаційної безпеки поступово виходить на перший план у проблематиці національної безпеки.
Для дослідження інформаційної безпеки стисло окреслимо сфери життєдіяльності, найвразливіші до інформаційних загроз.
У останні десятиріччя якісно змінився процес прийняття рішень. Нового осмислення набула проблема, яка, за термінологією В. Глушкова, названа другим інформаційним бар’єром: керівник безпосередньо взаємодіє не з самим об’єктом керівництва, а з його образом, інформаційним фантомом цього об’єкта. Цей образ створюють інформаційно-аналітичні центри, що обслуговують конкретного лідера. Названі підрозділи забезпечують інформування керівника, готують проекти рішень, що прийматимуться, прогнози розвитку ситуації тощо. Російський дослідник О. Шутов пише, що «реальна політична влада концентрується в руках тих суб’єктів політичного процесу, які спроможні швидко оволодіти необхідним масивом достовірної та точної інформації, обробити її, сформулювати вигідний для них проект політичного рішення та нав’язати його легальним інституціям влади» [9]. Все це не применшує важливість та впливовість особи, яка приймає рішення, добирає найближчих співробітників, формує команду.
Сьогодні відбувається стрімке зростання ролі та значення інформаційного світу як у суспільстві в цілому, так i в житті окремої людини. Покажемо це на прикладі економіки. Відомий американський дослідник Д. Белл пише про сучасну економіку як про «суперсимволічну» [10]. Створення систем електронних грошей завершило процес переходу економічних цілей з реального світу до інформаційного. Звернемося до фактів: в Україні, де електронні гроші існують лише в банківській системі, у 1996 р. за добу оброблялося близько 389 тис. платіжних документів на суму майже 1,5 млрд грн (на той час близько 1 млрд дол. США) [2]. Комп’ютеризація дає змогу значно вдосконалити виробничі процеси, майже повністю автоматизувати виробництво у багатьох галузях народного господарства. Значні досягнення спостерігаються на екологічно небезпечних виробництвах, зокрема атомних електростанціях. На основі розглянутих даних зробимо висновок: з інформаційною сферою, а отже й інформаційними технологіями, значною мірою пов’язані такі галузі суспільного життя, як фінансовий обіг та ринок цінних паперів (у банківських та біржових установах), державні й корпоративні системи управління, механізми політичної діяльності, зв’язок, транспорт, високотехнологічні виробництва (атомні, хімічні та ін.) тощо. Зрозуміло, що заподіяна шкода саме у цих галузях призведе до найтяжчих наслідків, паралізує як ординарні, так i надзвичайні системи управління, збройні сили, спецслужби, спровокує нищівні аварії на екологічно-небезпечних підприємствах.
У розвинутих країнах світу розроблені та втілюються на практиці державні програми інформатизації суспільства, невід’ємною частиною яких є проблеми інформаційної безпеки. Наприклад, Японія прийняла першу таку програму ще у 1969 р. Європейська спільнота з 1982 р. здійснює «Європейську стратегічну програму досліджень i розробок у галузі інформаційних технологій та техніки». За період з 1987 до 1991 рр. на цю програму витрачено 7300 млрд екю. У США після приходу до влади президента Б. Клiнтона уряд усіляко підтримує проекти інформаційної супермагістралі Internet, програми національної і глобальної інформаційних ініціатив.
В Україні у березні 1998 р. Верховна Рада прийняла Національну програму інформатизації, на яку з бюджету 1998 р. виділено 15 млн грн. А у бюджеті 1999 р. асигнувань на цю програму не передбачено взагалі.
Стан розвитку інформаційної інфраструктури в нашій країні яскраво ілюструють наступні факти. Сьогодні в Україні на сто чоловік припадає 19,2 телефонів, у розвинутих країнах – близько 50,85% комутаційного обладнання є аналоговим, морально та матеріально застарілим. Нині в Україні налічується приблизно 1,5 млн телефонних номерів, які підключені до цифрових АТС.
За інформацією Держкомстату, обсяги капіталовкладень у телекомунікаційну систему України у першому півріччі 1998 р. становили 201,6 млн грн, або 4,6% загального обсягу. У провідних країнах світу вони сягають 13%. В Україні тривають процеси інформатизації. Вже п’ятий рік діє система електронних платежів Національного банку України, яка вважається однією з найкращих у Європі та світі. Комп’ютерні системи широко використовуються в усіх сферах суспільного життя, в країні є вже понад 100 тисяч користувачів Internet, діє близько 500 WWW-серверів (у РФ – понад 21000). Здійснюється 11 проектів створення волоконно-оптичних ліній зв’язку (ВОЛЗ), серед яких проект ІТУР (Італія – Туреччина, Україна, Росія), Львів – Держкордон та інші. Якщо будуть збережені сучасні темпи розвитку телекомунікаційної інфраструктури (у 1997 р. уведено 338 тис. номерів, у 1998 р. – 360 тис.), європейського рівня Україна досягне лише через 30-35 років.
Враховуючи сказане вище, а також результати досліджень вітчизняних фахівців, спробуємо сформулювати цілі політики інформаційної безпеки. До них належать:
1. Реалізація конституційних прав громадян, суспільства та держави на інформацію.
2. Захист інформаційного суверенітету України, зокрема, національного інформаційного ресурсу, систем формування суспільної свідомості.
3. Забезпечення рівня інформаційної достатності для прийняття рішень державним установам, підприємствам та громадянам.
4. Належна присутність країни у світовому інформаційному просторі.
Завданнями політики забезпечення інформаційної безпеки вважають:
1. Виявлення, оцінку та прогнозування поведінки джерел загроз інформаційній безпеці, що здійснюється шляхом оперативного моніторингу інформаційної