Курсова робота
Історія зародження, розвитку і становлення інституту адвокатури в Україні та країнах СНД
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Історія зародження, розвитку і становлення інституту
адвокатури в Україні.
Поняття та сутність інституту адвокатури.
Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні.
РОЗДІЛ 2. Організація сучасної адвокатури України.
Принципи та організаційні форми діяльності адвокатури.
Вимоги до професії адвоката
Професійні права і обов’язки адвоката
Дисциплінарна відповідальність адвоката
РОЗДІЛ 3. Роль захисника в судовому процесі.
Участь захисника в кримінальних справах за призначенням.
Особливості участі адвоката в цивільному процесі.
Участь адвоката у виконавчому провадженні.
РОЗДІЛ 4. Адвокатура в країнах СНД
Організація та діяльність адвокатури в Російській Федерації.
Адвокатура Республіки Білорусь
Адвокатська діяльність в Республіці Казахстан.
Індивідуальне завдання: форма та зміст документів, що створюються адвокатом у зв’язку із представництвом інтересів фізичних та юридичних осіб; захист від обвинувачення у кримінальних справах.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
З 15 травня 2006 року по 17 червня 2006 року я проходила виробничу практику в приватній адвокатській фірмі “Івасюк і компанія”, яка знаходиться в м. Коломия по вул. Стуса 32. За час проходження практики я дізналась яке місце в сучасній правовій системі відводиться адвокатурі.
Конституція України гарантує кожному право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді рішень. Дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 59 Конституції України проголошує існування в Україні одного з найважливіших правових інститутів – адвокатури, основним завданням якої є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги. Значною мірою за станом адвокатури та ставленням до неї держави судять про демократичність самої держави.
Престиж адвоката та ефективність його діяльності перебувають у прямій залежності від становища людини в суспільстві і державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії і законності.
У будь-якому правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому.
Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.
Важливим кроком у створенні таких умов є Закон “Про адвокатуру” ухвалений Верховною Радою 19 грудня 1992 року. Він проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності (ст. 4 Закону “Про адвокатуру”. Цей закон та прийняті відповідно до нього інші нормативні акти надають можливість формувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури, яка має виконувати своє конституційне призначення: забезпечити право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України).
У своїй діяльності адвокатура керується такими законодавчими актами:
Конституція України;
Закон України “Про адвокатуру”;
Кримінально-процесуальний кодекс України;
Цивільний процесуальний кодекс України;
Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури;
Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури;
Постанова КМУ “Про порядок реєстрації адвокатських об’єднань;
Основні положення про роль адвокатів;
Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства;
Статут громадської організації “Спілка адвокатів України.
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ЗАРОДЖЕННЯ, РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНИ.
Поняття та сутність інституту адвокатури
Слово “адвокатура” походить від латинського “advocare”, “advocatus”(“закликати”, “запрошений”).
На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура у тому вигляді, у якому вона існує сьогодні у європейських народів, відсутня. Як справедливо зауважує Є.В.Васьковський, адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає одразу в цілком організованому вигляді, а виникає у житті спочатку у вигляді незначного зародка, який може за сприятливих умов сформуватися і досягти певного розквіту. Так, у Кафрів позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів. В Туреччині існували, так звані, муфтії – знавці ісламського права, які були його коментаторами, їх обов’язки полягали в тому, щоб давати юридичні права заінтересованим особам. При цьому думка муфтіїв мала силу закону. У стародавніх іудеїв захисником міг бути будь-який бажаючий. Це допускалося і навіть вважалося священним обов’язком: “робіть добро, прагніть до справедливості, допомагайте пригнобленим. Віддавайте право сиротам і захищайте вдів”.
Грецька адвокатура більш тяжіла до ораторського мистецтва, ніж до правознавства. Це пояснюється тим, що, з одного боку, греки не виявили себе в юриспруденції, а з іншого – це народ був значною мірою схильним до мистецтва, особливо ораторського.
На особливу увагу заслуговує римська адвокатура, з якої почався розвиток світової адвокатури.
Для римської адвокатури характерною є як необмежена свобода, так і безмежна регламентація. У республіканський період вона була абсолютно вільної професією. Існував звичай, за яким молоді люди, котрі вступали до адвокатури, викликалися для презентації на форм; їх супроводжувала впливова особа з колишніх магістрів: консулів, преторів або цензорів.
За часів імперії римська адвокатура зазнала великих змін. Перш за все, це торкнулося значного обмеження адвокатської процесії яке вільної. Адвокати стали представниками стану (ordo), піл яким розумілося лише зовнішня форма, у розумінні розряду осіб, що займаються однією професією, без будь-якого відношення до їх внутрішньої організації. Допуск до адвокатури залежав від вищого адміністративно-судового чиновника провінції або міста. Всі адвокати поділялися на два розряди:
штатних(stetuta)
позаштатних (supernumerarii).
Різниця між ними полягала в тому, що перші були обмежені певним числом і мали право виступати в усіх судах, а другі не були обмежені