в якому питання про вступ адвоката в процес не залежить від законності чи обгрунтованості позиції підзахисного, в цивільному процесі прийняття адвокатом доручення клієнта на ведення справи в суді залежить від наявності в ній правової позиції, що на сьогодні загальновизнано в юридичній літературі.
Питання про умови прийняття доручення клієнта на ведення цивільних справ в суді привертало увагу вчених ще за часів дії Судових Статутів 1864 p., і вже тоді викликало чимало суперечок.
Сьогодні до основних елементів лавової позиції у справі ряд вчених відносить: законність вимог (заперечень) клієнта; наявність юридичних фактів, то обґрунтовують ці вимоги (запе-речення), та можливість підтверджена їх допустимими доказами; а також юридичну перспек-тиву справи.
Разом з цим постає питання про можливість участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони. О.Гетманцев, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо числа представників, які можуть захищати в суді інтереси однієї сторони, правильно зазначає, що особа для реалізації свого права на участь як сторони в процесі може мати декілька представників. При цьому варто додати, що при участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони їх позиція у ній має бути взаємоузгодженою, і виникнення колізій між їх правовою позицією під час розгляду справи в суді не допустиме. Крім того, процесуальні дії, вчинені одним з адвокатів, в межах наданих йому стороною повноважень, мають розглядатись як такі, що вчинюються за згодою інших адвокатів, які виступають на боці цієї ж сторони.
Участь адвоката в цивільному процесі, в ряді випадків, може обмежуватись в силу прямої вказівки з боку закону. Зокрема, як передбачено ч. 2 ст. 7 Закону «Про адвокатуру», адвокат не має права прийняти доручення клієнта на ведення справи у разі коли він надає або раніше надавав в ній юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, яка звернулась з проханням про ведення справи, або брав участь як суддя, прокурор, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, свідок, перекладач, слідчий, особа, що провадила дізнання, громадський обвинувач, цивільний позивач, цивільний відповідач, понятий, предс-тавник потерпілого, а також коли в погляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.
Представництво інтересів клієнта в суді здійснюється адвокатом на підставі договору доручення. Форма його визначається за правилами статей 42, 44 Цивільного кодексу (далі—ЦК). Адвокатські бюро та об'єднання мають укладати договір доручення з клієнтом лише в письмовій формі, що випливає з розширеного тлумачення п. 1. ст. 44 ЦК. Усні угоди з клієнтами, з додержанням вимог п. 1 п. 2 ст. 44 ЦК, можуть укладати лише приватні адвокати.
При укладенні договорів доручення недопустимим є включення в їх зміст умови про обов'язковість досягнення результату, необхідного клієнту.
Документом, що підтверджує повноваження адвоката в суді, як визначає ст. 113 ЦПК, є ордер, який видається адвокатським об'єднанням.
З прийняттям в 1992 р. Закону «Про адвокатуру» поряд з діяльністю адвокатських об'єднань значного поширення набула і діяльність приватних адвокатів. Однак питання про підтвердження їх повноважень на участь в процесі до цього часу залишається законодавче невизначеним, внаслідок чого суди нерідко допускають приватних адвокатів до участі в справі за пред'явленням ними лише адвокатського свідоцтва.
Враховуючи те, що загальним документом, який підтверджує повноваження будь-якого представника, є довіреність (ст. 64 ЦК), а в разі якщо довіреність представнику не видається (при умові, коли пред'явлення її не передбачене в обов'язковому порядку), повноваження його можуть підтверджуватись самим договором доручення, що визнано в юридичній літературі. В цивільному процесуальному законодавстві, вважаю, слід закріпити положення про необхід-ність підтвердження повноважень приватних адвокатів довіреністю або письмовим договором доручення з клієнтом.
Для виконання своїх представницьких функцій адвокат наділяється за законом низкою самос-тійних процесуальних прав, передбачених ст. 99 ЦПК, за винятком права на оскарження рішення суду.
Цивільно-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік джерел доказів (ст. 27 ЦПК), одним із яких можуть виступати пояснення лише сторін і третіх осіб в частині, яка містить відомості про факти, що мають значення для справи. Законом визначено й порядок та форму отримання цих пояснень (статті 33, 143, 180 ЦПК). Фактичні дані, одержані в іншій, не передбаченій законом формі, не є судовими доказами17. Тому відомості про факти, які мають значення для справи, отримані в суді з пояснень, переданих стороною через свого адвоката, не можуть використовуватись як доказові матеріали.
Це стверджується і положенням ст. 172 ЦПК, яка передбачає. Ідо в разі необхідності суд може викликати сторону для дачі особистих пояснень і в тому разі, копи в справі бере участь її представник (адвокат).
В цивільному процесі адвокат може збирати доказовий матеріал у справі самостійно або заявляти перед судом клопотання про витребування доказів. Відмова суду у витребувані письмових доказів, як зазначає І.Гальперін, не позбавляє адвоката права подання в суд відповідних доказів, отриманих шляхом адвокатського запиту. З запитом про витребування доказів він може звернутись особисто або через адвокатське об'єднання.
Беручи участь в процесі, адвокат має прагнути відшукати оптимальний та найбільш вигідний для клієнта шлях вирішення існуючого між сторонами спору. Саме тому справи, що розглядаються за участю адвокатів, частіше завершуються укладенням мирової угоди.
Адвокат при наданні допомоги клієнту в укладенні мирової угоди має забезпечити правильність формулювання її змісту, відповідність умов цієї угоди вимогам законодавства. Укласти та підписати її особисто він вправі лише за наявності в нього довіреності від клієнта, якою б надавались відповідні повноваження. Порушення цих