Захист законних інтересів сторони у вико-навчому провадженні адвокат може здійсню-вати і в інших формах: надання юридичних консультацій, складання заяв, клопотань, проектів мирових угод та інших процесуаль-них документів.

Необхідність участі адвоката на завершаль-ній стадії процесу захисту цивільних прав обу-мовлена, головним чином, складністю зако-нодавства, що регулює правовідносини, які виникають при реалізації прав, поновлених судовим актом чи актом іншого юрисдикційного органу, а також значимістю повноти на-дання юридичної допомоги громадянам та юридичним особам.

РОЗДІЛ 4. АДВОКАТУРА В КРАЇНАХ СНД

4.1. Організація та діяльність адвокатури в Російській Федерації

В останні роки в Україні активно форму-ється ринок надання кваліфікованої юридичної допомоги, де найвагоміше місце займає, безперечно, адвокатура — інститут, який найтісніше пов'язаний з правовим за-хистом прав і законних інтересів громадян та організацій. Цей захист може забезпечити функціонування дієздатного інституту адво-катури з чітко визначеним статусом адвока-та та адвокатських об'єднань. Чинний За-кон «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 p., вже об'єктивно не відповідає потре-бам сьогодення. Про актуальність «адвокат-ського» питання свідчить і чимала кількість поданих до Верховної Ради законопроектів, які пропонують як зміни до вже існуючого Закону «Про адвокатуру», так і повністю но-ві варіанти останнього. Обговоренню проб-лем та перспектив української адвокатури приділяється постійна увага в юридичній пресі. Необхідність якісного оновлення за-конодавства, що регулює адвокатську діяль-ність, не викликає заперечень, але Україні сьогодні потрібен не просто новий чи онов-лений закон про адвокатуру, а якісно про-гресивний нормативний акт, який би враху-вав також досвід країн пострадянського простору, відповідне законодавство яких у останні роки збагатилось прийняттям нових законів про адвокатуру. Найновішим за ча-сом прийняття та найзмістовнішим за обся-гом є закон «Про адвокатську діяльність та адвокатуру у Російській Федерації». Озна-йомленню з організацією та діяльністю ро-сійської адвокатури відповідно до положень цього закону та прийнятого на його основі Кодексу професійної етики адвоката і при-свячена ця стаття.

Конституція Російської Федерації закріплює у ст. 48 за кожною людиною право на отримання кваліфікованої юридичної до-помоги. Реалізації цього конституційного припису сприяє адвокатура, діяльність якої регулюється у Російській Федерації (далі — РФ) наступними нормативно-правовими актами: Федеральним законом № 63 — ФЗ від 31 травня 2002 р. «Про адвокатську діяль-ність та адвокатуру у Російській Федерації» (далі — Закон), який діє з 1 серпня 2002 p.; іншими федеральними законами; прийня-тими відповідно до федеральних законів нормативно-правовими актами Уряду РФ та органів виконавчої влади; законами та іншими нормативно-правовими актами суб'єктів РФ, які приймаються у межах по-вноважень, наданих цим адміністративно-територіальним утворенням зазначеним федеральним законом; Кодексом професій-ної етики адвоката, прийнятим Першим Все-російським з'їздом адвокатів 31.01.2003 р. (далі — Кодекс).

Статті 1 та 3 Закону містять визначення «адвокатури» та «адвокатської діяльності», а також дають характеристику цим понят-тям. Так, адвокатура — це інститут грома-дянського суспільства, який не входить до системи органів державної влади або місце-вого самоврядування, а є професійною спільнотою адвокатів та діє на підставі принципів законності, незалежності, само-врядування, корпоративності та рівноправ-ності адвокатів.

Адвокатська ж діяльність — це кваліфіко-вана юридична допомога, яка професійно надається адвокатами фізичним та юридич-ним особам з метою захисту прав, свобод та інтересів вказаних довірителів, а також для забезпечення доступу до правосуддя.

Для набуття статусу адвоката особа по-винна відповідати вимогам п. 1 ст. 9 Зако-ну, а саме — мати вищу юридичну освіту, отриману у закладі вищої професійної освіти, який пройшов державну акредита-цію, або науковий ступінь з юридичної спе-ціальності. Претенденти також повинні у строки від одного до двох років пройти ста-жування у адвокатському утворенні або ма-ти стаж роботи за юридичною спеціальніс-тю не менший двох років. До юридичного стажу, необхідного для набуття статусу ад-воката, зараховується стаж роботи (п. 4 ст. 9 Закону) як судді; адвоката; помічника адво-ката; нотаріуса; викладача юридичних дис-циплін в закладах середньої, вищої та післявузівської професійної освіти; на поса-дах, в тому числі — державних, що вимага-ють наявності вищої юридичної освіти; у федеральних органах державної влади, ор-ганах державної влади суб'єктів РФ, інших державних органах; у державних органах СРСР, РРФСР та Російської Федерації, які знаходились на території РФ та існували до прийняття чинної Конституції; в муніци-пальних органах; в органах Судового депар-таменту при Верховному Суді РФ; в юриди-чних службах організацій; в науково-дос-лідних установах.

Закон також встановлює обмеження що-до набуття статусу адвоката. Так, не може претендувати на набуття статусу адвоката чи права займатись адвокатською діяльніс-тю особа, яку у встановленому законодавс-твом порядку визнано недієздатною чи об-межено дієздатною або яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення умисного злочину.

Після вкладання іспиту кваліфікаційна комісія має протягом трьох місяців при-йняти рішення про надання особі статусу адвоката або про відмову в цьому. При по-зитивному вирішенні цього питання ква-ліфікаційна комісія призначає дату, коли претендент має принести урочисту присягу, з цього ж дня особа набуває статусу адвока-та, який надається на невизначений строк та не обмежується певним віком (п. 3 ст. 12 Закону), і стає членом адвокатської палати.

У Росії ведеться регіональний реєстр адвокатів, тобто реєстр кожного суб'єкта фе-дерації. Порядок ведення регіональних ре-єстрів визначається федеральним органом юстиції. Ведення реєстру здійснює терито-ріальний орган юстиції — територіальний орган федерального