Реферат на тему:
Комп’ютерна інформація як об’єкт права власності і захисту
У сучасному світі є дуже небагато речей, які можна зробити, не збираючи, узагальнюючи, генеруючи або не маючи доступу до інформації. М.Вінер визначав інформацію як “позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів. Процес отримання і використання інформації є процесом нашого пристосування до випадковостей зовнішнього середовища і нашої життєдіяльності в цьому середовищі”[1]. Іншими словами, під інформацією розумівся засіб, що дозволяє зняти невизначеність у пізнанні того чи іншого об’єкта.
Відштовхуючись від засобу зберігання і передачі, можна казати про те, що комп’ютерна інформація – це інформація, яка передається, обробляється і зберігається з використанням електронно-обчислювальної техніки. Комп’ютерна інформація може бути перенесена у просторі, збережена у часі, передана іншому суб’єктові або технічному пристрою (наприклад, іншому комп’ютерові), піддана іншим операціям.
Як нам здається, найбільш вдале визначення комп’ютерної інформації сформульоване В.В.Криловим. Він пише: “Комп’ютерна інформація є відомості, знання або набір команд (програм), призначені для використання в ЕОМ або управління нею, що знаходяться в ЕОМ або на машинних носіях, - елемент інформаційної системи, котрий може бути ідентифікованим і має власника, який встановив правила її використання” [2].
У юридичній літературі загальне визначення інформації, в основу якого покладено відображення як загальну властивість матерії, було подано О.І.Трусовим, який вважав, що “...інформація охоплює відображення предметів і явищ у людській свідомості, явищ і процесів один в одному, поза зв’язком із свідомістю» [3]. У такій інтерпретації, бажає того автор чи ні, інформація подається як певна “річ у собі”. Ще ширше розуміє інформацію Р.М. Ланцман. На його думку, інформація — це все те, «що відрізняє одне явище від іншого або характеризує різноманітні стани одного явища» [4].
Наведені позиції свідчать про те, що навіть посилання у визначенні поняття інформації на категорію відображення, без зв’язку інформації з її споживачем, не рятує таке визначення від серйозних методологічних помилок. Мабуть тому, й досі в юридичній літературі має місце ототожнення інформації з відображенням [5] або відкидання його зв’язку зі споживачем [6], з чим категорично погодитися не можна.
Викладене дозволяє простежити гносеологічні корені та закономірності виникнення і використання терміна “інформація” у правовій сфері, зокрема, в криміналістиці. Так, уточнюючи дещо спрощену тезу Р.С. Бєлкіна про те, що стосовно процесу доказування зміни в середовищі, як наслідок відображення у цьому середовищі події, є інформація про цю подію [7], в свою чергу, зауважимо, що зміни в середовищі — це, насамперед, відображення і воно, як властивість (ознака), що закладена у відображаючому об’єкті внаслідок його взаємодії з іншими об’єктами, може бути й не затребуване споживачем і не стати власне інформацією. Тому в своїх міркуваннях виходитимемо з того, що властивості цього відображаючого об’єкта є фактом, який існує поза та незалежно від свідомості людини. Факт, що лежить в основі інформації, в науковій літературі називається “базовим фактом”, або прихованою, потенційною інформацією. Він завжди подається на певному носієві, яким може бути будь-яке матеріальне тіло.
Розглядаючи інформацію, як об’єкт захисту, треба зазначити, що інформація - це результат відображення і обробки у людській свідомості різноманіття навколишнього світу, це відомості про оточуючі людину предмети, явища природи, діяльність інших людей тощо. Відомості, якими обмінюється людина через електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), з іншою людиною або ЕОМ, і є предметом захисту. Захистові має підлягати не лише таємна інформація. Модифікація несекретних даних може призвести до витоку таємних. Знищення або зникнення накопичених з великими труднощами даних може призвести до їх безнадійної втрати. Залежно від сфери і масштабів застосування тієї чи іншої системи обробки даних втрата або витік інформації може призвести до наслідків різної тяжкості: від невинних жартів до надзвичайно великих втрат економічного і політичного характеру. І тому є маса подібних прикладів. Особливо широкого розмаху набули злочини в автоматизованих системах, обслуговуючих банківські і торговельні структури. За даними зарубіжних спеціалістів, втрати банків в результаті комп’ютерних злочинів щорічно складають від 170 млн. до 41 млрд. доларів США.
Вперше у вітчизняній правовій практиці інформація визначається як об’єкт захисту в статті 2 Закону Україні «Про захист інформації в автоматизованих системах», прийнятої Державною Думою 5 липня 1994 р. [8]. Законом передбачається, що об’єктами захисту є інформація, що обробляється в автоматизованій системі, права власників цієї інформації та власників АС, а також права користувача.
Цінність інформації є критерієм при прийнятті будь-якого рішення про її захист. Хоча було зроблено багато різних спроб формалізувати цей процес з використанням методів теорії інформації і аналізу рішень, процес оцінки досі залишається вельми суб’єктивним. Для оцінки потрібний розподіл інформації на категорії не тільки відповідно до її цінності, але й важливості. Відомий наступний розподіл інформації за ступенем важливості:
1) життєво важлива незамінна інформація, наявність якої необхідна для функціонування організації;
2) важлива інформація - інформація, яка може бути замінена або відновлена, але процес відновлення дуже важкий і пов’язаний з великими витратами;
3) корисна інформація - інформація, яку важко відновити, однак організація може ефективно функціонувати й без неї;
4) несуттєва інформація - інформація, яка організації більше не потрібна.
На практиці віднесення інформації до однієї з цих категорій є досить складним завданням, оскільки одна й та ж інформація може бути використана багатьма підрозділами організації, кожен з яких може віднести її до