2) протиборство (висока наступальність і слабка кооператив-ність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

3) поступливість (слабка наступальність і висока коопера-тивність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

4) уникнення (слабка наступальність і слабка кооператив-ність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

5) компроміс (середні значення наступальності і коопера-тивності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступа-ючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прий-няття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторо-ни повною мірою.

Правильною може бути кожна зі стратегій, усе залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди мають тенден-цію користуватися однією стратегією у всіх випадках життя, причому часто вважаючи протиборство єдиним засобом роз-в'язання конфііктної ситуації.

3. Шляхи вирішення конфліктів та їх попередження

Слід відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись як у результаті прийняття та реалізації системи заходів ціле-спрямованого впливу на обидві протиборствуючі сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль. «Мимовільне затухання» конфлікту може статись через ви-никнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попе-редні переживання мовби відсуваються на другий план. Ок-ремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» — непродуктивна, бо втрати (об'єк-тивні та суб'єктивні) від конфлікту надто великі, а інколи й непоправні.

При вирішенні конфліктів найбільш психологічно ефек-тивними є такі напрями:

1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу — доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство ви-являється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «На-що нам ці додаткові проблеми?» та ін.);

2) досягнення взаєморозуміння — передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є оче-видним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учас-ників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових мо-ментах, що не є принциповими та болючими для учас-ників конфлікту, а потім поширюється на інші питання;

3) переведення конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень — виявляється у забороні нетактовних нападок, об-раз, погроз із метою подолання надмірного збудження сторін та регулювання їх взаємовідносин. Це має здійсню-ватися спокійним голосом, без упередженості: підкреслю-ється незначність приводу, через який виник конфлікт, та необхідність його вирішення, робиться спроба переклю-чити увагу учасників на інші аспекти діяльності, не пов'я-зані з предметом загострення стосунків між ними;

4) трансформація мотивів конфронтації (протиборства) у мотиви пошуку згоди — здійснюється за допомогою роз'яснення небажаних наслідків конфлікту для його учас-ників та оточення (родичів, близьких, колективу тощо), аморальності боротьби заради задоволення власних егоїс-тичних інтересів. Зміна позиції та пошук згоди не є про-явом слабкості, поразки, це нормальний шлях регулюван-ня взаємостосунків між людьми.

Конкретними засобами вирішення конфлікту можуть бути:

1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення;

2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках;

3) поступове згладжування протиріч;

4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілку-вання на певний час, повне припинення стосунків між ними.

Якщо йдеться про втручання працівників правоохорон-них органів у сімейно-побутовий конфлікт, доцільна така по-слідовність дій:

1) роз'єднати конфліктуючих, ізолювати їх один від одного;

2) вислухати конфліктуючих поодиниці, щоб дати їм змогу виговоритися, знизити емоційну напруженість, а самому зробити попередні висновки. Слід пам'ятати, що одержа-на таким чином інформація надто експресивна та досить упереджена;

3) з'ясувати думку свідків та інших зацікавлених осіб, зібрати додаткову інформацію про особливості особистості кон-фліктуючих, мотивацію їх поведінки та причини виник-нення конфлікту;

4) прийняти попереднє рішення про можливі шляхи вирі-шення конфлікту, пам'ятаючи при цьому, що не буває аб-солютно правої та винуватої сторони;

5) вислухати конфліктуючих уже в присутності один одного, скоректувати їх висловлювання та оголосити своє рішення;

6) організувати спостереження за конфліктуючими протягом певного часу. Це необхідно, бо "їх поведінка у вашій при-сутності відрізняються від звичайної побутової, а негатив-ні емоції та почуття інерційні і можуть зберігатися протя-гом тривалого часу. Особливу увагу слід приділити при цьому конфліктуючій стороні, яка більш неправа, і після стороннього втручання відчуває значний дискомфорт.

Не менш важливим є питання про попередження конфлік-тів. Попередити конфлікт — означає завчасно збагнути мож-ливість його виникнення та усунути причину. Для цього пот-рібно пам'ятати, що людина, як правило, конфліктує в суб'єк-тивно значимій для себе ситуації, з якої не бачить іншого виходу. Щоб запобігти цьому, спробуйте зрозуміти, чому да-на ситуація така важлива для вашого партнера, чому вона вик-ликає такі переживання.

Причина не завжди «в сьогоднішньому», конфлікт може бути відстроченим у часі. Людину образили, повелися з нею несправедливо, але вона чомусь не змогла належним чином (у власному розумінні) відповісти; напруженість у стосунках поступово накопичується, і врешті-решт конфлікт спалахує з незначного, зовні неадекватного приводу, причому супереч-ка, яка виникла у сфері ділових стосунків, може трансформу-ватись на особисті відносини і навпаки. Метою стає бороть-ба сама по собі, психологічний зміст якої — довести свою ви-щість над суперником.

Існують досить прості, але ефективні правила поведінки, щоб не провокувати конфлікт:—

при поганому настрої чи в момент роздратування обмеж-те спілкування;—

якщо відчуваєте, що зустріч