Курсова робота

на тему:

Конституція, як нормативно-правовий акт

ПЛАН

ВСТУП.

Розділ 1. Нормативно-правові акти.

1.1 Поняття і основні ознаки нормативно-правових актів.

1.2 Види нормативно-правових актів.

Розділ 2. Характеристика перших українських

конституцій як нормативних актів.

2.1 Проекти конституції окремих періодів.

2.2 Конституція УНР.

Розділ 3. Конституція її суть та характеристика.

3.1 Поняття та класифікація конституцій.

3.2 Основні ознаки Конституції.

Чинна Конституція України.

Конституція України і перспективи розбудови правової держави.

Принципи верховенства Конституції у правовій системі.

ВИСНОВОК.

Список використаних джерел.

Вступ.

Прийняття п'ятою сесією Верхов-ної Ради України 28 червня 1996 p. Конституції України стало найважливішою історич-ною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 p. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 p. всенародним голосу-ванням Акту проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як су-веренної держави, яка має свій Основний Закон.

Чому саме у суспільстві й державі такого великого зна-чення набуває конституція, чому саме її прийняттям обу-мовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілі-зованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?

Насамперед прийняття конституції свідчить про досяг-нення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом сус-пільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і де-мократичної, соціальної, правової держави.

Ці, так би мовити, історичні передумови прийняття конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значен-ня як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.

В даній курсовій роботі розглядається зміст та значення сучасної Конституції України як нормативно-правового акту, приводяться порівняння її з іншими нормативними актами,в тому числі і з різних періодів історії; докладно аналізуються розділи Конституції, визначаються їх найважливіші ідеї та потенціал у справі розбудови в нашій країні правової держави.

При написанні роботи використовувалися підручники і посібники, монографії та наукові публікації в журналах. Застосовані також матеріали з історії української конституційно-правової думки, що дозволяють побачити глибинні історичні корені сучасного Основого Закону, виявити шлях визрівання його передумов, сприймати Українську державу як невід’ємну частку світового співтовариства.Проте сучасна Конституція України це не тільки підсумок процесів державотворення, це й своєрідний дороговказ подальшого вдосконалення нашої держави, наповнення її сформованих інститутів реальним змістом, перетворення їх на реальні чинники правового регулювання суспільних відносин в Україні.

Слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у по-спражньому демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому.

Конституція України є найвищим правовим актом на-шої держави, а тому актуальним на сьогодні є питання реалізації її основних положень та встановлення справжнього конституційного ладу в країні.

Розділ 1. Нормативно-правові акти.

1.1 Поняття і основні ознаки нормативно-правових актів.

Відомо, що способам юридичного нормоутворення відпо-відають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави — юри-дичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому воле-виявленню суб'єктів права на паритетних засадах — юри-дична нормативна умова, санкціонуванню — правовий зви-чай, визнанню прецедента — судовий прецедент і т. ін.

У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Разом з тим, для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно ро-зуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права — це система законодавства.

Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію, а зовнішньою — стаття нормативного акта чи група статей, в яких відобра-жена правова норма. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (норматив-ний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін "джерело права". Цей термін часто викори-стовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) дже-рело права чи юридичне.

Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і вико-ристовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єк-тів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випад-ку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види пра-вомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, за-гальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культу-ри і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити: 1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єк-тивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).

Соціально-правові джерела — це, насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні — це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо. Котюк В.О. Основи деpжави i пpава.- К.: Вентуpi, 1997

Протиріччя, на думку авторів, які волю державних ор-ганів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює,