До конституційних принципів, що складають третій елемент статусу людини і громадянина, відносять:

рівноправність, тобто рівність у правах і свободах взагалі; невід'ємність і не-відчужуваність прав; гуманістичну спрямованість прав і свобод; загальнодоступність; безпосередню дію прав і свобод; гарантованість; заборону незаконного обмеження конституційних прав і свобод; відповідність міжнародно-правовим актам.

Центральне місце у структурі конституційне-правового статусу людини і громадянина належить конституційним (основним) правам і свободам людини і громадянина. Усі інші елементи правового статусу ґрунтуються і об'єднуються навколо

Найголовніше призначення прав і свобод людини — розкриття змісту правового статусу. Крім того, вони виступають як принцип конституційного устрою і визначають спрямованість діяльності держави (ст. 2 і ст. 18 Конституції України).

Невід'ємним елементом правового статусу людини є конституційні обов'язки. Обов'язки — це встановлені і закріплені на конституційному рівні види і міра суспільне необхідної поведінки людини і громадянина.

Самостійним і основним елементом конституційно-правового статусу людини є гарантії забезпечення конституційно-правового статусу. Серед гарантій можна виділити судовий захист прав і свобод людини, правову допомогу кожній людині, гарантії при здійсненні правосуддя тощо. А тепер перейдемо до самої системи конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, та розберемо конкретніше класифікацію останньої.

Права і свободи людини є основним елементом, ядром її правового статусу. Набуваючи свого закріплення в Конституції України, вони визначають міру можливої поведінки, відображають певні її межі, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів і потреб.

Конституційні права і свободи мають свою систему й ознаки, що відрізняють їх від інших прав і свобод. По-перше, вони володіють верховенством. Усі інші права і свободи повинні відповідати їм. Вони є правовою базою для прийняття всіх інших і прав і свобод, що деталізують їх. По-друге, конституційні права і свободи є нормами прямої дії, гарантовано захищені державою, По-третє.- базуються на традиційних принципах рівності для кожного і не можуть обмежуватись чи скасовуватись.

Класифікація конституційних прав і свобод може здійснюватися за різними критеріями. Але будь-яка класифікація, як і всякі методи і прийоми вивчення, має суб'єктивний характер.

У той же час визнаними критеріями класифікації прав і свобод є: єдність конституційних та пов'язаних з ними прав і свобод; однорідність прав і свобод незалежно від місця розташування у Конституції чи інших джерелах конституційного права; відповідність історичному характерові їх виникнення і розвитку. Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, Конституція України не визначає їх системи, але передбачає певну послідовність їх викладення у другому розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Залежно від суб'єкта їх можна поділити на права і свободи людини (особи), права і свободи громадянина; права і свободи іноземців та ін.

За характером суб'єктів та формою здійснення права і свободи поділяють на індивідуальні і колективні (групові). До останніх відносяться право нації, народу на самовизначення, права національних меншин та деяких інших категорій населення (дитини,

молоді тощо).

Права і свободи поділяють також на основні (конституційні) і додаткові (конкретизуючі). У літературі існують й інші класифікації. Але в сучасних умовах найпо-ширенішою і визнаною класифікацією прав і свобод у конституційному праві є їх поділ за змістом і сферою дії. Виділяють три найголовніші види прав і свобод: у сфері особистого життя і безпеки людини; у сфері державного і суспільно-політичного життя; у сфері економічної, соціальної і культурної діяльності.

Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, інших категорій населення, Конституція України не визначає їх системи й поділ на різні групи, але передбачає певну послідовність при їх викладенні.

Виходячи із загальновизнаних у теорії конституційного права критеріїв, права і свободи людини та інших категорій можна поділити на п'ять основних груп: особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні та культурні.

Ця класи-фікація, а також віднесення прав і свобод до тієї чи іншої групи мають доволі умовний характер. Наприклад, право на працю можна віднести як до економічних, так і до соціальних прав.

До особистих (громадянських) прав і свобод людини відносять у першу чергу: право на життя, на повагу до її гідності, свободу та особисту недоторканність, свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересування тощо.

Політичні права і свободи людини і громадянина включають, насамперед: право на участь в управлінні державними справами, на об'єднання у політичні партії та громадські організації, на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, виборчі права та деякі інші.

До економічних, соціальних та культурних прав людини відносять, зокрема: право на власність, на заняття підприємницькою діяльністю, право на працю та пов'язані з нею інші трудові права, право на освіту, на житло, на охорону здоров'я та інші.

Але при визначенні тієї чи іншої системи прав і свобод людини в Україні слід виходити з того, що для розвитку національного законодавства з прав людини в кожній країні, в тому числі і в Україні, велике значення мають загальновизнані міжнародні стандарти (норми) з цих питань.

Міжнародні договори й угоди з прав людини, які офіційно визнаються державою, стають обов'язковими для виконання. Це положення набуло свого закріплення в Конституції України, у відповідності із ст. 9 якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Загальновизнано, що найбільший розвиток прав і свобод людини у світовому масштабі почався після Другої світової війни зі створенням Організації Об'єднаних Націй, членом і засновником якої є