Одним із найперших найважливіших актів міжнародно-правового значення ста-ла Загальна декларація прав людини, день прийняття якої 10 грудня 1948 року оголошено всесвітнім Днем прав людини. Декларація складається з преамбули і 30 статей. У першій статті проголошено: «Всі люди народжуються вільними і рівними в своїх правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти стосовно один одного в дусі братерства.» Принцип вільності і недискридитації людини незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних переконань та інших ознак передбачається в другій статті Декларації. У наступних статтях Загальної декларації визначено громадянські (особисті) і політичні права , викладені в семи наступних статтях економічні, соціальні і культурні права.

Не зважаючи на те, що норми цього нормативного акту міжнародного права мають декларативний характер і не передбачено механізмів забезпечення виконання встановлених норм, Загальна декларація відіграла важливу роль і продовжує визначати напрями, найголовніші критерії (стандарти) з прав людини для їх досяг-нення у всіх країнах світу.

Продовженням встановлення загальновизнаних стандартів з прав людини стало прийняття Генеральною Асамблею ООН 16 грудня 1966 року ще двох актів: Між-народного Пакту про економічні, соціальні та культурні права і Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також факультативного протоколу до останнього.

Усі ці документи визнані і ратифіковані Україною.

2. Громадянські (особисті) та політичні права і свободи громадян України.

А) Громадянські (особисті) права і свободи людини.

Ці права і свободи становлять першооснову конституційно-правового статусу людини і громадянина. Більшість із них є природними, невід'ємними правами людини і громадянина, які не можуть бути обмежені.

Особисті права і свободи людини закріплені в значній кількості статей Конституції України, які відповідають міжнародним стандартам.

До цієї групи прав і свобод відносяться: права людини на життя та його захист, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність, на невтручання в особисте життя та таємницю листування, на недоторканність житла, на свободу дум-ки і слова, свободу світогляду і віросповідання, свободу пересування та проживання.

1. Право на життя та його захист. Це право є найголовнішим невід'ємним правом кожної людини. Воно є першоосновою, яка дозволяє людині володіти всіма іншими правами та свободами. Це право передбачене міжнародними правовими актами з прав людини. Вперше в Україні це право знайшло своє закріплення в Кон-ституції України 1996 року, ст. 27 якої передбачає, що кожна людина має невід'ємне право на життя, і ніхто не може бути свавільно його позбавлений. Конституційний обов'язок захищати життя людини покладений насамперед на державу.

У той же час кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я, а також Життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Держава забезпечує право на життя людини різними заходами в галузі охорони здоров'я, охорони праці, пожежної та екологічної безпеки, боротьби із злочинністю.

Кримінальним кодексом України визначені злочини проти життя і здоров'я людини, за які передбачаються різні покарання, за найтяжчі з яких за вироком суду призначається позбавлення волі, а у виняткових випадках — смертна кара.

З правом на життя тісно пов'язане питання про смертну кару. У Конституції України це положення не знайшло свого відображення.

У той же час низкою між-народно-правових актів і чинним кримінальним законодавством України перед-бачені випадки і вимоги щодо застосування смертної кари.

Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права перед-бачається позбавлення життя державою на законних підставах — за вироком суду про страту за скоєння особливо небезпечного злочину {ст. 6). Підставами поз-бавлення життя, що передбачені Європейською конвенцією з прав людини, є: захист будь-якої людини від незаконного насильства; здійснення правомірного арешту або запобігання втечі особи, що законно тримається під вартою; правомірне вжите право з метою придушення бунту чи заколоту. Смертна кара на сьогодні існує у понад ста країнах світу.

Однак у світі поширюється негативне ставлення до смертної кари і вживається заходів щодо її скасування. Рекомендації щодо відмови від застосування смертної кари у мирний час передбачені Другим Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Протоколом № 6 до Європейської конвенції з прав людини. В Україні, яка є членом Ради Європи і визнає міжнародні угоди, обговорюється можливість скасування смертної кари у мирний час. Прийнято рішення про введення мораторію на застосування смертної кари і внесення відповідних змін до законодавчих актів, насамперед до Кримінального кодексу України.

З правом на життя тісно пов'язаний захист людини від злочинів проти миру і людства, якими є війни, воєнні злочини, геноцид. Ці питання не знайшли свого відображення в Конституції України, однак, вони регулюються низкою міжнародних угод.

2. Право на повагу до гідності людини. Честь і гідність людини є надзвичайно важливою складовою частиною людського життя. Повага до людини невід'ємна від неї і є її правом. Це право є загальновизнаним на міжнародному рівні і в новій Конституції вперше в Україні знайшло своє закріплення на конституційному рівні.

Загальне визнання гідності людини незалежно від її місця і ролі в державі й суспільстві передбачено в ст. 21 Конституції України, яка проголошує, що вусі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах».

Крім того, більш конкретно право кожного на повагу до його гідності передбачено у ст. 28 Конституції України. Встановлено два напрями конституційного