По-друге, жодна людина не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам без її вільної згоди.

На забезпечення поваги до гідності спрямовані також і деякі інші статті Конституції України (ЗО, 32, 48), які передбачають права на достатній життєвий рівень, заборону втручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла тощо.

Зрештою, на забезпечення поваги до гідності людини спрямовані також різно-манітні правові засоби адміністративного, цивільного та кримінального права. Зокрема ст. ст. 7, 440, 440 і Цивільного кодексу України потребують захист честі, гідності та ділової репутації людини, встановлюють порядок відшкодування моральних то можливих матеріальних збитків та порядок стягнення цих збитків.

3. Право людини на свободу та особисту недоторканість

Свобода є найголовніших умов життя людини. Право людини на свободу — це фактично і е ;сама свобода, тобто можливість людини здійснювати будь-які правомірні дії. Право на свободу є природним правом кожної людини, яка народжується вільною і має право вільно обирати для себе засоби і характер спілкування з середовищем, що її оточує. Саме один із принципів правової держави, зафіксований ст. 19 Конституції України, передбачає запровадження таких засобів забезпечення правопорядку, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З правом людини на свободу тісно пов'язане її право на особисту недоторканність, які закріплені в ст. 29 Конституції України. У той же час ці права людини мають свої особливості, предмет регулювання та механізм реалізації і можуть розглядатися

як самостійні права людини. Право на особисту недоторканність людини поширюється насамперед на її життя, честь і гідність і відповідно пов'язане з такими ж правами людини.

Обмеження права людини на свободу й особисту недоторканність можливі лише на підставі закону і повинні здійснюватись у передбачених законодавством формах.

У Конституції України вперше передбачені вимоги щодо меж, порядку і гарантій обмеження права на свободу й особисту недоторканність (ст. 29). Зокрема передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Що стосується тимчасового затримання особи, то цей запобіжний захід може застосовуватись уповноваженими на це органами, обгрунтованість якого має бути перевірена судом протягом сімдесяти двох годин. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого, вказаним особам невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто або за допомогою захисника.

У п. 13 Перехідних положень Конституції України було передбачено зберегти протягом П'яти років з моменту прийняття Конституції існуючий порядок арешту, тримання під вартою та затримання осіб. Це значно зменшує значення передбачених у ст. 29 Конституції України прогресивних положень.

4. Право на невтручання в особисте та сімейне життя. Особисте (приватне) життя людини складає певний її суверенний статус, який означає недоторканність своєрідного середовища життя. Це стосується насамперед не протиправних, а природних особистих і ділових інтересів та відносин.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випад-ків, передбачених Конституцією України. Це конституційне положення забезпечується багатьма напрямами діяльності.

По-перше, заборонено збирання, зберігання, використання та поширення кон-фіденційної інформації про особу без її згоди, крім визначених законом випадків. Це стосується лише інтересів

національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. До такої інформації віднесено насамперед інформацію професійного характеру.

По-друге, існує право кожного громадянина знайомитись в органах державної влади і місцевого самоврядування й інших установах і організаціях з відомостями про себе, які не є захищеною законом таємницею. Таке право передбачено також Законом України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію (ст. 31).

5. Право людини на недоторканність житла. Це право є складовою частиною прав людини, пов'язаних з її свободою, гідністю, невтручанням в особисте і сімейне життя. Загальновідомою є англійська сентенція «Мій дім — моя фортеця», що відображає право людини вільно володіти житлом та його недоторканністю.

Конституція України (ст. ЗО) встановлює гарантію недоторканності житла кожній людині, що узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 17} стосовно незаконного посягання на житло. Важливою конституцій-ною вимогою є недопущення проникнення не тільки до житла, а й до іншого воло-діння особи (на присадибну ділянку, інші будівлі тощо). Недоторканним є все те, що знаходиться в житловому та інших приміщеннях.

Однак право на недоторканність житла не є абсолютним. Проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду допускається за вмотивованим рішенням судових органів, а в невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням підозрюваного у той же час запровадження вказаних вимог щодо недоторканності житла відкладено на п'ять років, що передбачено п. 13 Перехідних положень Конституції України.

6. Право людини на таємницю листування та інших видів комунікації. Це право також відноситься до захисту особистого (приватного) життя людини. Конституція України в ст. 31 відобразила положення Загальної декларації прав людини (ст. 12) про таємницю кореспонденції. Кожній людині гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. В умовах стрімкого