Крім того, істотні гарантії дотримання права на таємницю листування та іншої кореспонденції під час проведення дізнання та слідства передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України.

Водночас, як зазначено в Конституції України, обмеження цього права може бути встановлено лише судом у передбачених законом випадках з метою запобігай злочину чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи. Норми чинного законодавства, які суперечать цим конституційним вимогам, не повинні застосовуватись.

7. Право людини на свободу слова. Це найважливіші невід'ємні якості людини, нематеріальні основи її вчинків і дій. Це підтверджує відомий філософський вислів: «якщо я думаю, це означає, що я існую». Свобода слова тісно пов'язана демократією: брак її чи заборона означає неіснування чи обмеженість Конституцією України гарантується кожному громадянинові право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Ці конституційні положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, зокрема Міжнародному пакту про громадянські та політичні права (ст. ст. 18-І9),які передбачають право кожної людини на безперешкодне дотримання своїх поглядів та на їх вільне вираження.

Права людини на свободу слова, а також на вільне вираження своїх поглядів і переконань доповнюється правом кожної людини вільно збирати, зберігати, ви-користовувати і поширювати інформацію у будь-якій формі — усно, письмово або в інший спосіб.

У той же час здійснення права на свободу слова, поглядів і переконань може бути обмежене законом. Такі обмеження запроваджуються з метою забезпечення на-ціональної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для )хорони здоров'я населення, для захисту прав інших людей тощо.

Зокрема Законом України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію» встановлено, що не підлягає оголошенню інформація, яка визнається державною таємницею, конфіденційна інформація, інформація про особисте життя людини тощо.

8. Право людини на свободу світогляду і віросповідання. Це право закріплено у ст. 35 Конституції України. Воно включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і релігійні обряди та вести релігійну діяльність.

Свобода світогляду людини в даному випадку пов'язується із свободою совісті, під якою розуміють право людини вірити або не вірити в Бога, а у відповідності з цим - вибирати релігію.

Право кожної людини вільно сповідувати ту чи іншу релігію і безперешкодно відправляти культи та обряди означає свободу віросповідання. У такому розумінні свобода світогляду ширша свободи віросповідання.

Це конституційне право людини відповідає Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст. 18), який об'єднує свободу світогляду і віросповідання.

Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я, моральності (зселення або прав і свобод інших людей.

Важливим конституційним постулатом є відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи від церкви. Жодна релігія не може бути визнана Державою як обов'язкова.

Право людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні регулюється також Законом України від 23 квітня 1991 року «Про свободу совісті та релігійні організації».

Ніхто не може бути увільнений від виконання законів та від своїх обов'язків перед державою за мотивами релігійних переконань. Інші рішення щодо цього правила можуть передбачатися тільки законом. Прикладом цього може бути Закон України від 12 грудня 1991 року «Про альтернативну (невійськову) службу», згідно з яким конституційний обов'язок щодо обов'язкової військової служби може бути замінено альтернативною (невійськовою) службою, якщо громадянин України

має істинні релігійні переконання і належить до законно діючої релігійної організації, віровчення якої не допускає користуватися зброєю та служби у збройних силах.

9. Право людини на свободу пересування і вибір місця проживання.

Це право належить кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Закріплюючи це право, вперше Конституція України 1996 р. передбачає гарантію свободи пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлені законодавством (ст. 33).

Ці положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам.

Водночас, у законодавстві України передбачені особливості здійснення цього права для громадян України, іноземців, біженців та деяких інших категорій.

Порядок реалізації права громадян України на вільний в'їзд і виїзд з території України регулюється Законом України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з території України та порядок в'їзду в Україну громадян України». У цьому Законі передбачається також заборона позбавляти права громадян України у будь-який час повертатися на територію України.

Що стосується іноземців та інших категорій людей, то особливості реалізації права щодо них передбачається в Законі України від 4 лютого 1994 року «Про правовий статус іноземців»», у Законі України "Про біженців", у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію».

Встановлені для іноземців, біженців та інших категорій людей обмеження щодо пересування та вибору місця проживання зумовлені насамперед необхідністю забезпечити національну безпеку України, охорону і захист законних інтересів люди громадян України.

На відміну від особистих (громадянських) прав, які належать кожній людині, більшість політичних прав і свобод стосується тільки громадян України. У той же не громадяни України мають усі без винятку права