Необхідно підкреслити, що конституційне право на свободу світогляду і віросповідання не можна розуміти як абсолютне, таке, що не залежить від змісту і форми світо-гляду та віри, які пропагуються. Державні органи можуть обмежити це право в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення, оскільки відо-мо, що деякі релігійні секти сповідують думки і відправля-ють обряди, які суперечать загальновизнаним моральним нормам і принципам.

3. Гарантії здійснення та охорони громадянських прав та свобод.

Основним засобом захисту прав лю-дини у правовій державі є суд. Однак діяльність суду буде сприяти додер-жанню законності і забезпечуватиме охорону прав і свобод громадян лише у тому разі, коли він діятиме на основі принципів гуманіз-му. демократизму і законності. Тому ми й пов'язуємо захист прав людини, закріплених у Конституції України, з додержанням судовими органами загальновизнаних вимог права і справедливості, проголошених Основним Законом нашої держави.

Гарантії прав людини закріплені в статтях 55—57, 59, 64, а гарантії діючого в Україні правосуддя — у статтях 58, 60—63 Конституції України.

Право на судовий захист (ст. 55) засвідчує, що проголо-шені в Конституції права і свободи — це не просто декла-рація про наміри, не пустопорожнє гасло, а принципові положення, які держава зобов'язується реалізовувати. Судовий захист — це гарантія здійснення прав і свобод, яка існує в усіх демократичних державах. Треба зазначити, що підставою для судового оскарження можуть бути як протизаконні дії (у тому числі й акти), так і бездіяльність державних і самоврядних органів, а також їх посадових осіб.

Принципово новим засобом захисту прав громадян є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, куди кожен може звертатися за потреби. Крім того, як вже зазначалося, коли людина використала всі на-ціональні засоби захисту своїх прав, вона може звернутися за допомогою до міжнародних судових установ чи міжна-родних організацій, членом або учасницею яких є Україна.

Конституція України дозволяє кожному громадянину будь-якими, не забороненими законом, засобами захища-ти свої права і свободи від порушень і протиправних пося-гань. Тобто йдеться про активні захист дії кожного, чиї права незаконно порушуються.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56) передбачає випадки, коли шкода завдається посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Вона може бути матеріальною та моральною і завдаватися прийняттям незаконних рішень, здійсненням незаконних дій або бездіяльністю зазначених осіб. Загальне врегулю-вання за таких ситуацій здійснюється цивільним законо-давством. Крім того, відповідні положення щодо окремих випадків відшкодування матеріальної та моральної шкоди є в адміністративному законодавстві. Іноді матеріальне відшкодування здійснюють відповідні державні органи, наприклад, при незаконному арешті тощо.

У разі виникнення спору щодо відшкодування, справу вирішує за позовом потерпілого суд.

Право на знання кожним своїх прав і обов'язків (ст. 57) є важливою демократичною гарантією захисту прав і свобод людини в Україні. За радянських часів існувала значна кількість так званих закритих правових актів, що ними встановлювались обов'язки людей, про які ті навіть не були поінформовані. Безперечно, така практика грубо порушувала права людини. Однак із цього не слід робити висновок, що можна виправдовувати порушення правопо-рядку незнанням закону. Йдеться про те, що держава зобов'язана за допомогою наявних засобів інформації ста-вити до відома всіх, кого стосуються ті чи інші правові приписи, про їх зміст. Тоді ніхто не зможе виправдовувати свою поведінку незнанням закону чи будь-якого іншого нормативно-правового акта.

Закріплення в Конституції України права на правову допомогу (ст. 59) свідчить про значну увагу до нього з боку держави і суспільства. У правовій державі саме правовий захист, що повинен бути рівним й однаково ефективним для кожної людини, є найбільш гарантованим і спра-ведливим засобом захисту прав і свобод громадян.

Він може здійснюватися як тим, чиї права порушу-ються, так і обраним ним захисником. Особливу роль у захисті прав людини відіграють колегії адвокатів, які на-дають громадянам різні види правової допомоги.

Принцип неприпустимості обмеження прав та свобод людини і громадянина (ст. 64) проголошує, що нікому не дано право на власний розсуд змінювати, а тим більше обмежувати права та свободи людини і громадянина, до-вільно, без відповідної вказівки про це в законі встановлю-вати нові обов'язки, зменшувати обсяг прав тощо. Треба наголосити, що в Конституції України перелічено права та свободи людини і громадянина, які не можуть бути обме-жені навіть за умов воєнного або надзвичайного стану, що свідчить про її демократичну спрямованість. До кола цих прав і свобод належать право на громадянство, право на життя, право на звернення, право на житло тощо.

Що ж до гарантій правосуддя в Україні, то вони пов'я-зані із закріпленням у Конституції його основних принципів.

Важливі загальні принципи, пов'язані з визначенням статусу людини в процесі правосуддя, встановлені в ст. 63 Конституції України. В ній йдеться про право особи на відмову від дачі свідчень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, про право на захист у процесі слідства і судового розгляду справи, а також про статус засудженого У цій статті зазначено, що засуджений повинен користатися всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

Кожне