Однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Нині в Україні існує гостра проблема гарантування цих прав і свобод. Вперше міжнародні акти, присвячені даному питанню, були ратифіковані УРСР як суб'єктом міжнародного права ще в 50-ті роки. Однак активний процес їх реалізації розпочався лише після проголошення Україною незалежності. Так, 17 липня 1997 p. було ратифіковано один з основних міжнародно-правових документів у галузі прав і свобод людини та громадянина — Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 p., підписану членами Ради Європи з урахуванням Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.

В Україні діє організаційно-правовий механізм захисту основних прав і свобод людини та громадянина, який включає в себе інституційні структури — Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів, судову систему, прокуратуру та інші правозахисні органи. Створено громад-ські правозахисні організації — Українсько-американське бюро захисту прав людини, Украї-нську правничу фундацію з Центром прав людини.

У ст. 101 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р., вперше було закріплено положення про те, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

В Україні інститут омбудсмена функціонує з квітня 1998 р. Нині йде процес його становлення. Першій Уповноваженій Н.Карпачовій доводиться не тільки вирішувати проблеми, пов'язані з захистом прав і свобод людини та громадянина, а й розв'язувати фінансові та технічні проблеми, невирішеність яких на державному рівні ставить під сумнів подальший розвиток цього інституту. З початку діяльності до неї надійшло понад 4 тис. скарг щодо порушення прав і свобод людини та громадянина. Уповноважена відвідує лікарні, дитячі заклади. Вперше на державному рівні вона підняла проблему торгівлі українськими жінками і дітьми, внаслідок чого у 1998 р. парламентом України було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на її вирішення. Уповноважена вживає заходів, спрямованих на повернення до нашої країни українських моряків, які стали заручниками на арештованих іноземними державами суднах. Вона бере участь у роботі міжнародних конференцій, симпозіумів.

Виконуючи свої функції. Уповноважена тісно взаємодіє з правоохоронними органами, зокрема з органами внутрішніх справ. Так, з метою перевірки умов тримання заарештованих Н.Карпачова часто відвідує тюрми, слідчі ізолятори. Адже у випадках порушення органами внутрішніх справ прав і свобод людини вона вправі вимагати від їх керівництва вжиття відповідних заходів. Уповноважена має також право ознайомлюватись з таємною інформацією та отримувати від органів внутрішніх справ копії документів, що цікавлять її.

Таким чином, інститут омбудсмена — це ефективний, дійовий засіб, за допомогою якого людина може добитися відновлення її порушених прав і свобод, насамперед конституційних.

Службовець С. Білокінь з метою захисту своєї честі і гідності зве-рнувся до районного суду з позовом на журнал, в якому опубліко-вана стаття, що його компрометує як фахівця і посадову особу. Він додав до позовної заяви матеріали, які спростовують твердження в журналі про його належність до мафіозних структур і кланів.

Які конституційні права розглядаються в даному випадку і як суд повинен вирішити справу в разі правдивості матеріалів С. Білоконя?

В даному випадку розглядаються слідуючи конституційні права:

- право на повагу до гідності (ст. 28);

- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23)

Суд повинен зобов’язати редакцію журналу спростувати відомості про належність С. Білоконя до мафіозних структур, компенсувати йому моральну шкоду, а в разі необхідності й матеріальну, якщо він як фахівець зазнав будь-яких матеріальних збитків (звільнення з роботи, не виплачена премія тощо.).

Використана література.

1. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // ВВР України. — 1991. —№ 38. —Ст. 502.

2. Витрук Н. В. Правовой статус личности. — М., 1985.

3. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // ВВР УРСР. — 1990. — № 31, — Ст. 429.

4. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. — К., 1995.

5. Загальноукраїнська декларація основних прав і свобод людини та громадянина. Проект // Віче. — 1993. — № 7.

6. Закон України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. // ВВР України. — 1996. — № 50. — Ст. 701.

7. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. // Голос України. — 1996. — 22 жовтня.

8. Закон України "Про національні меншини в Україні" від 25 чер-вня 1992 р." // Там само. —1992. — № 36. — Ст. 529.

9. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994р. //Там само.— №23.— Ст. 161.

10. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. // Там само. — 1991. — № 25. — Ст. 283; 1994.—№13.—Ст. 66.

11. Закон України ''Про біженців" від 24 грудня 1993 р. // Там са-мо. — 1994.—№ 19. — Ст. 90.

12. Конституція України від 28 червня 1996 р. — К., 1996.

13. Малишко М. І. Конституційно-правовии статус громадянина та інших груп населення. — К.: МАУП, 1996.

14. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Факуль-тативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські права.— К.,1995.

15. Правова система України: теорія і практика. — К., 1993.