Вивчаючи норми конституційного права, можна дійти висновку, що конституційне право — це право, констатуюче державу, тобто таке, що встановлює устрій держави, визна-чає принципи її діяльності, систему державних органів та їхню компетенцію. Ось чому установча здатність норм конституційного права виявляється щодо інших галузей пра-ва і цілої правової системи України. Установчо-універсаль-ний характер мають і конституційні принципи, оскільки вони є відправними для всієї правової системи.

Безпосередня і пряма дія норм конституційного пра-ва зумовлена специфічними особливостями конституційно-правового регулювання. Конституційно-правова норма дія-тиме безпосередньо, якщо її приписи достатньо визначені, якщо між нормою і поведінкою суб'єкта конституційно-правових відносин немає потреби в опосередковуючій чи конкретизуючій ланці. У даному разі наявний необхідний і достатній зв'язок за схемою "норма-поведінка". Безпосе-редньо діє більша частина норм конституційного права, за винятком норм неконституційно-правових видів відповідаль-ності та більшої частини норм Конституції. Такі норми поро-джують конкретні правовідносини.

Коли йдеться про пряму дію норм конституційного права, то це стосується в основному конституційних норм. Пряму дію не можна ототожнювати з безпосередньою. Діяти прямо означає діяти через закон, зміст якого визначається нор-мою Конституції. Закон конкретизує цю норму, якщо немає такого закону, то конституційна норма може діяти безпо-середньо.

До специфічних особливостей норм конституційного пра-ва належать особливості їхньої структури.

Як відомо, правова норма складається з трьох частин: гі-потези, за допомогою якої визначаються умови і дії таких норм; диспозиції в якій сформульовано саме правило пове-дінки, тобто права і обов'язки суб'єктів правовідносин; санк-ції, в якій вказуються наслідки, які настають у разі недодержання приписів правової норми [6, c.31].

Більшість конституційно-правових норм та їх основа — конституційні норми не мають тричленної структури. У бага-тьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з дис-позиції.

Якщо проаналізувати наявність елементів структури кон-ституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків.

Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умо-ви, обставини з настанням яких можливо або необхідно здій-снювати її диспозицію. Призначення гіпотези — визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у даній нормі. У Конституції України є й гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм і інсти-тутів.

Диспозиція — це частина юридичної норми, в якій за-значаються права або обов'язки суб'єктів правовідносин. Во-ни являють собою центральну, основну частину норми, яка вказує дозволену (можливу), обов'язкову й заборонену (не-припустиму) поведінку суб'єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм більш багатогранний; він вияв-ляється у регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо.

Санкція являє собою частину норми, в які зазначено за-ходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Санкції поділяються на каральні (штрафні) і відновлювальні.

У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Часто-густо в них встановлюються загальні принципи відпо-відальності і підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов'язковими. У ряді випадків у конституційно-правових нормах містяться відсилки до норм поточного законодавства з приводу конкрет-них санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів.

Для конституційно-правових норм характерне неоднако-ве поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше норми містять диспозицію і досить рідко виражають гіпотезу.

1.2. Класифікація конституційних норм

У конституційному праві України містяться норми, які з'єднані предметом правового регулювання, але вони різно-манітні за змістом і призначенням. Тому для зручності ви-вчення, систематизації і застосування їх поділяють на види за відповідними ознаками. Така класифікація дає змогу повніше з'ясувати властивості цих норм, завдяки їй досягається певна зручність у застосуванні останніх.

Отже, як і будь-який розподіл певної категорії на відповідні види, класифікація конституційно-правових норм — це розподіл їх на окремі види залежно від певного критерію.

Критеріями класифікації цих норм є: об'єкт конституцій-ного регулювання; особливості, що притаманні нормі в механізмі конституційного регулювання; зміст закладених у нор-мі приписів; ступінь визначеності припису; обсяг та особли-вості суспільних відносин, які регулюються нормами консти-туційного права; коло суб'єктів, на яких поширюється дія норм; межі дії норм у просторі; межа дії норм у часі тощо.

Враховуючи специфіку цих підстав, критеріями видової диференціації конституційно-правових норм можуть слугува-ти такі:

Залежно від правового регулювання норм конститу-ційного права визначається коло політико-правових суспіль-них відносин, які випливають з предмета і методу правового регулювання конституційного права.

Залежно від змісту в нормах конституційного права приписів загально регулятивного характеру виділя-ються: норми-визначення, норми-принципи, норми-декларації, норми-цілі, норми-програми.

За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає конституційно-правові норми, можна виділити: норми Конституції України, норми актів Кон-ституційного Суду; норми конституційних законів; дея-кі інші конституційно-правові норми.

Зв'язок норм конституційного права з правовідносинами зумовлює існування матеріальних і процесуальних норм [3, c.49].

Матеріальні норми конституційного права поділяються на забороняючі, зобов'язуючі, уповноважуючі (дозволяючі) та установчі. Що стосується процесуальних норм, то їх зміст неоднозначно трактується у юридичній науці. Уявля-ється, що під процесуальними нормами конституційного пра-ва слід розуміти правила поведінки, що регулюють діяль-ність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності.

У той же час процесуальні норми є засобом реалізації ма-теріальних норм, вони створюють юридичні передумови до-держання прав учасників процесуальної діяльності, гаранту-ють користування конституційними правами і свободами, слугують