І, нарешті, процесуальні норми є по суті єдиним засобом переведення матеріальних норм із статичного стану в дина-мічний.

За формою виразу виділяються нормативно-правові ак-ти, в яких містяться ситуаційні, факультативні, конституцій-но-правові норми цієї галузі.

За способом встановлення диспозиції конституційно-правових норм виділяються імперативні і диспозитивні норми.

Залежно від характеру диспозиції виділяються упов-новажуючі (дозволяючі), зобов'язуючі та забороняючі нор-ми конституційного права.

Норми конституційного права можна також класифікува-ти за ступенем визначеності в них гіпотези, яка може бу-ти абсолютною, визначеною, відносно визначеною і невизначеною.

Залежно від сфери діяльності конституційно-правові норми можуть бути загальними та локальними.

За тривалістю дії розрізняються постійні і тимчасові норми.

За спрямованістю дії є загальні, або неперсоніфіковані, і конкретно звернені норми.

За структурою норми конституційного права бувають одноелементні та двоелементні. Здебільшого ці норми мають лише диспозицію, є норми, що складаються з гіпотези і дис-позиції або з гіпотези і санкції.

За способом дії розрізняються норми прямої і безпосе-редньої дії. Характер вираження у нормах конституційного права приписів дає змогу говорити про установчі норми, уповноважуючі, регулятивні, охоронні та конституційно-пра-вові норми.

Норми конституційного права поділяються на загальні, загальнодержавні, які діють на всій території України, міс-цеві (локальні)., які діють на певній її території та за її ме-жами.

Залежно від органів, що приймають норми даної га-лузі права, останні поділяються на норми, прийняті всеукра-їнським референдумом, парламентом, Конституційним Су-дом, Президентом.

За ступенем визначеності змісту розрізняються абсо-лютно визначені та відносно визначені конституційно-право-ві норми.

Норми цієї галузі, залежно від їх ролі та призначення у правотворчості, поділяються на первинні та похідні (до-повнюючі, конкретизуючі).

За дією на коло суб'єктів конституційно-правові норми поділяють на загальні (їх дія поширюється на всіх суб'єктів), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, державних службовців) та виняткові (у передбачених законом випадках, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

За порядком вступу в дію виділяються конституційно-правові норми, які набирають сили з моменту прийняття конституційно-правових актів (укази Президента України у разі введення воєнного чи надзвичайного стану відповідно до ст. 83 Конституції України), через 10 днів з дня його офіцій-ного опублікування, якщо інакше не передбачено самим за-коном, але не раніше дня його опублікування. За цим крите-рієм можна ще говорити про нормативно-правові акти, що санкціонуються Президентом України і не потребують такої процедури, можна також розрізняти постійні (норми, не ви-значені у часі дії) та тимчасові (норми, визначені у часі дії) норми.

Аналіз конституційного законодавства, свідчить, що нор-ми конституційного права приймаються законодавчою вла-дою, а в окремих випадках — Президентом України.

Не безспірним є питання щодо актів Конституційного Су-ду України. Одні вчені (зокрема, Є. А. Тихонова) вважають, що вони належать до норм конституційного права, інші (П. Євграфов) виходять з того, що Конституційний Суд не створює нових норм права, в тому числі конституційного, а лише визначає відповідність Конституції України (конституційність) зазначених у Конституції чинних правових актів, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів Ук-раїни тощо. Саме у здійсненні нормотворчих функцій і поля-гає специфіка діяльності Конституційного Суду України.

Отже, норма конституційного права — це прийняте законодавчою, а іноді Президентом України формально-обов'язкове правило фізичної поведінки особи, що має за-гальний характер, встановлюється і санкціонується державою з метою регулювання політико-правових су-спільних відносин у процесі організації, здійснення та взаємовідносин публічної влади з людиною-громадяни-ном, яке забезпечується владною, організаційною, вихов-ною і примусовою діяльністю цієї влади [9, c.124].

Уся сукупність конституційно-правових норм залежно від предмета і методу правового регулювання становить га-лузь конституційного права, яка у свою чергу поділяється на підгалузі, що регулюють особливу сукупність однорідних відносин у певній сфері (наприклад, у сфері взаємовідносин держави і особи).

Підгалузі конституційного права у свою чергу поділя-ються на конституційно-правові інститути, які являють собою певну групу конституційно-правових норм, що регу-люють відповідний вид родинних політико-правових суспіль-них відносин, які пройняті певною єдністю і виділені в особ-ливий комплекс. Ядром цих інститутів є конституційні інститути, які являють собою органічно цілісний підрозділ нормативно-правового змісту не всіх норм конституційного права, а лише Конституції. У ці інститути включаються гру-пи конституційних норм, які мають єдиний предмет правово-го регулювання.

Виділяють три різновиди конституційних інститутів. Перш за все це загальні конституційні інститути, які відповідають системі Конституції України (основні засади конституційного ладу, основні права і свободи людини і громадянина, державний і територіальний устрій України то-що). У них концентруються всі інші інститути.

Загальні інститути можуть об'єднувати менш складні ін-ститути (наприклад, інститут єдиного законодавчого орга-ну України включає в себе інститут законодавчого процесу). Складні інститути, як правило, охоплюють і невеличкі групи норм, що характеризують, наприклад, певні види прав і обов'язків громадян (особисті, соціальні, політичні тощо).

Виділяють і одноелементні інститути, які включають конституційні норми, що відзначаються стійкістю і взаємо-зв'язком і не мають інших підрозділів. Такі інститути досить індивідуальні, найбільш рухомі, частіше змінюються (на-приклад, інститут громадянства).

Конституційні інститути можуть різнитися також за змістом, структурою, методами та завданнями право-вого регулювання. Вони у своїй сукупності утворюють систему, закладену в Конституції України. До цієї системи входять інститути: загальних засад, прав і свобод людини і громадянина, на-родного волевиявлення; інститути органів державної влади, територіального ус-трою, місцевого самоврядування; інститут, що визначає порядок змін і доповнень до Кон-ституції України. Порушення конституційно-правових норм тягне за собою конституційно-правову відповідальність [8, c.14-15].

2. Конституційно-правові інститути, їх характеристика

2.1. Статус людини і громадянина як інститут конституційного права

У звичаєвому праві різних країн проблема правового ста-тусу людини і громадянина вирішується неоднаково. Можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.

Ліберальна концепція