Метою діяльності зі здійснення державної влади в Україні державними органами згідно з Преамбулою Конституції України є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Розв'язання цього питання безпосередньо пов'язано з проблемою справедливості в державі і суспільстві. Державна влада завжди повинна додержуватися принципу справедливого розподілу, але має право відступати від нього тоді, коли цього вимагає об'єктивна необхідність. Справа у тому, що держава як ціле має певні самостійні завдання, розв'язати які іноді можливо лише за умови відмови від справедливого обліку і врахування інтересів усіх верств населення.

Встановлення справедливості у суспільному житті людей є, безперечно, одним з основних завдань державної влади: це випливає вже з самої природи права і держави. Проте реальні умови у державі бувають такими, що висування цього завдання на перший план порівняно з іншими завданнями держави може призвести до загибелі держави. Державна влада не всемогутня: вона скута політичною нездійсненністю і повинна узгоджуватися з нею. Політично нездійсненним є передусім те, що руйнує саму державу, - в її організації, особовому складі тощо, тобто все те, що перевищує сили народної правосвідомості та народної організованості.

Влада не повинна і не спроможна проводити реформи, які руйнують саме буття держави. Підтримка держави як житла і як обрію національної духовної культури становить ту грань, яка має бути непорушною для державної влади і яку повинен поважати будь-який громадянин.

Це стає особливо наочним, якщо тлумачити справедливість у значенні формального зрівняння всіх громадян у всіх відносинах. Узаконення такого принципу, як підтверджує історія, є згубним і політично нездійсненним для держави. Життя державно організованого народу - процес глибоко диференційований, який пояснюється відмінністю у здібностях, роді занять тощо і який створює у свою чергу цю різницю. Формальне зрівняння може лише руйнувати цю живу та узгоджену єдність різнодіючих сил.

Держава заінтересована не в тому, щоб усунути ці відмінності між людьми (що зовсім неможливо), а щоб забезпечити носіям цих відмінностей повноту буття та життєве співіснування. Згадане завдання і формальне зрівняння завжди будуть протиприродними, та й сама сутність держави виключає їх у розумінні політичної прийнятності.

Сутність конституційно-правового інституту державної влади в Україні полягає в її легітимності, яка знаходить своє законодавче закріплення у Конституції завдяки волі народу, як єдиного джерела влади, і здійснюється згідно з основоположними принципами суверенітету, розподілу влади та верховенства права законодавчим, виконавчими і судовими органами на основі загальнодержавних програм, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, з метою досягнення гідних умов її життя.

3. Засади конституційного ладу

як загальний конституційно-правовий інститут

Розділ І Конституції України має назву "Загальні за-сади". Тільки конституції України та Казахстану засто-совують цей термін. Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають відповідно до його змісту.

Основи конституційного ладу України — це основоположні принципи організації та діяльності держа-ви, які визначають форму і засоби організації Української держави, забезпечують людині та громадянину права і сво-боди та характеризують її як конституційну державу [3, c.48].

Виходячи з цього, визначальним критерієм з'ясування змісту поняття "конституційний лад" є людина з її невід'єм-ними правами і свободами.

Загальні засади закріплюють окремі права громадянсько-го суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні прин-ципи конституційного ладу України.

Зокрема, такими принципами є: право визначати і зміню-вати конституційний лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін. [1]

У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України з'ясовується сутність державного ладу (ус-трою) України.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" [1, ч.2, ст.3].

Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних, економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо. [1, ч.2]

Проте, державний лад може відрізнятися від конститу-ційного ладу, якщо вплив держави на суспільство виявляєть-ся у неправовій формі, в обхід Конституції та інших легітим-них джерел права, з порушенням обов'язків держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є засобом обмеження державної влади.

Обмеження державної влади має на меті створення пев-них умов для створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним атрибутом конституційної держави.

Громадянське суспільство являє собою систему са-мостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і колективів у духовній, соціальній і культурній сферах.

Зокрема, воно охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і діяльність громадських об'єднань, сферу виховання, освіти, науки і культури, сім'ю, систему засобів масової інформації, норми етики поведінки людини тощо.

Конституція повинна визначати такі межі