зростання. Якщо у 1990 р. таких злочинів було заре-єстровано 594, то у 1999 — 5789. Це зростання переривалося лише у 1993 р,, коли було зареєстровано 638 зловживань владою. Освіт-ній рівень осіб, які вчиняють ці злочини, є найвищим серед усіх по-садових злочинців. Так, у 1996 році частка осіб з вищою або серед-ньою спеціальною освітою серед них становила 81,1 %, у 1999 — 87,7 %. Питома вага осіб, які вчиняють зазначені злочини, є найбільшою серед посадових злочинців. У 1999 році їх було 29,6 %, то-ді як хабарників — 12,1 %, а осіб, що перевищили владу або поса-дові повноваження — 5,1 %.
Серед тих, хто зловживає владою чи посадовим становищем, до-сить велика частка жінок — близько 40 %.
Розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати чи зловживання посадовим станови-щем мають найменші, порівняно з вище розглянутими злочинами, темпи зростання. За останні десять років вони зросли лише на 28,9 % (у 1990 році їх зареєстровано 10649, а 1999 — 13724). Най-більш поширений цей вид розкрадань у сільському господарстві, ву-гільній промисловості, торгівлі та на залізничному транспорті. Од-нак, якщо брати до уваги кількість осіб, які вчинили подібні розкра-дання, то картина щодо найбільш кримїналїзованих галузей буде де-що іншою. У 1999 році питома вага цих злочинців у сільському господарстві становила 6,1 %, на транспорті — 7,8 %, у торгівлі і громадському харчуванні — 4,9 %, сфері приватизації — 52,6 %, банківської діяльності — 28 %, фінансів — 28,6 %, у митних орга-нах — 64,8 %, судах та інших органах юстиції — 56,9 %.
Простежується зв'язок корупційної злочинності з організова-ною. У 1990 році в Україні було виявлено 371 організовану злочин-ну групу, з яких 6 були корумпованими. У 1993 році ці показники відповідно складали 621 і 34, у 1995 — 871 і 36, у 1999 — 1166 і 14. Із виявлених у 1990 році 1843 злочинів, вчинених організовани-ми злочинними групами, корупційним був 101 злочин, тобто 5,5 %. У 1993 році цей показник становив 2,4 % (відповідно 2794 і 69 зло-чинів), у 1996 — 3 % (відповідно 6241 і 192 злочини), у 1999 — 2 % (відповідно 45476 і 934 злочини). Однак, до цих офіційних цифр треба ставитися досить скептично, і таку малу кількість корупцій-них злочинів можна пояснити лише перекручуванням статистичних даних заради прикрашування дійсності.
Викладене вище дає підстави для наступних висновків. По-пер-ше, офіційна статистика не висвітлює всієї корупції в Україні в силу недоліків статистичної звітності та високої латентності цього виду злочинності. Тут слід погодитися з дослідниками (наприклад, М. І. Камликом, Є. В. Невмержицьким), які вважають, що офіційні дані про корупцію відображають лише активність правоохоронних орга-нів у боротьбі з нею, але ні в якому разі не реальний рівень коруп-ційної злочинності. По-друге, існують проблеми із застосуванням антикорупційного законодавства, пов'язані з соціальним статусом корупцІонерІв. До відповідальності притягуються дрібні чиновники, а "акули" залишаються на волі.
Спостереження за корупціонерами показують, що від інших ви-дів злочинців вони відрізняються передусім особливою соціальною позицією — наявністю владних повноважень, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння.
Корупційна поведінка, як правило, проявляється у двох формах. Перша з них полягає у відхиленні особи, уповноваженої на виконан-ня функцій держави, у своїй службовій діяльності від норм, встанов-лених правовими актами. Йдеться про зміну мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, трансформацію законослухняної особи в ко-рупціонера. Займаючи певну посаду, така особа вважає за можливе неправомірно використати надані їй повноваження у власних інте-ресах чи інтересах інших осіб. При цьому відбувається поступове нарощування інтенсивності корумпованої поведінки, в результаті чого особа твердо стає на злочинний шлях, виявляючи все більш не-безпечні корупційні прояви. Бувають і ситуативні корупціонери, які вчинюють злочини під впливом складних життєвих обставин.
Друга форма корумпованої поведінки характеризується тим, що зайнявши відповідну посаду особа вже зорієнтована на протиправне використання владних повноважень для наживи. Тобто вона ціле-спрямовано йде до влади, щоб вчиняти корупційні злочини.
Детермінанти корупційної злочинності.
Ефективна протидія корупції потребує з'ясування її чинників. Треба виходити з того, що корупція має соціальні передумови, що властиві усім державам, але найбільше країнам з перехідною еконо-мікою, до яких належить і Україна.
На різке зростання корупції в незалежній Україні насамперед вплинули кризові явища в усіх сферах суспільного життя. Науково доведено, що за здійснення радикальних реформ дуже зростає рі-вень корупції. Проте слід наголосити, що її зростання обумовлено не самими по собі реформами, а повільністю, непослідовністю і не-завершеністю їх проведення. Власне, це і спостерігається в Україні. Після отримання незалежності вона не виробила чіткої політичної та економічної стратегії формування громадянського суспільства. Це обумовило виникнення корпоративних кланів, викривлення про-цесів приватизації в інтересах окремих ділків, перепони у розвитку демократичних інститутів та утвердженні верховенства права тощо.
Детермінанти корупційних злочинів можна поділити на політич-ні, економічні, правові, організаційно-управлінські і соціально-психологічні криміногенні фактори. Вони викладені у Концепції боротьби з корупцією на 1998—2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 р.
До політичних чинників віднесені:—
відсутність програмованої та предметності у впровадженні демократичних засад до різних сфер суспільного життя;—
повільний розвиток політичної структури та свідомості сус-пільства, передусім, його громадянських інституцій;—*
відсутність системи виховання у службовців патріотичних по-чуттів, моральних, професійних якостей, розуміння того, що ко-рупція підриває авторитет держави, етичні основи суспільної свідо-мості;—
недостатня визначеність І непослідовність у здійсненні анти-корупційної політики, що породжує у службовців, схильних до ко-рупційних діянь, відчуття безкарності;—
відсутність державної