відсутність ефективного парламентського контролю за діяль-ністю вищих посадових осіб виконавчої гілки влади, у тому числі ке-рівників правоохоронних органів.

Економічними чинниками є:—

несприятливі умови для правомірної діяльності усіх суб'єктів господарювання, особливо малого і середнього бізнесу;—

непрозорість процесів приватизації, вирішення інших госпо-дарських питань, оцінки прибутків, обсягу податків, одержання пільг тощо;—

зростання розриву між доходами підприємців і державних службовців, наділених повноваженнями управління економічними процесами.

Правові чинники включають:—

недосконалість нормативно-правової бази, що не забезпечує ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає його над-мірну закритість, не сприяє чіткому контролю за діяльністю служ-бовців та надійному правовому захисту громадян від свавілля поса-дових осіб;—

відсутність цілісної системи правових засобів впливу на фак-тори, що обумовлюють корупційні злочини;—

прогалини в законодавстві, що передбачає відповідальність за різні види корупційних правопорушень і регламентує діяльність дер-жавних органів у боротьбу з ними.

Організаційно-управлінськими чинниками є:—

слабка регламентація правил поведінки державних службов-ців, процедури здійснення їх повноважень, видання офіційних доку-ментів тощо;—

наявність у посадових осіб занадто широких можливостей для прийняття рішень на свій розсуд,-—

поширеність випадків заміщення посад не на підставі ділових І моральних якостей особи, а через знайомство, особисту відданість, близькість політичних уподобань тощо;—

відсутність тестування на відповідність професійним і мораль-ним якостям, періодичної ротації кадрів, формальне ставлення до їх атестації;—

відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів чи членів злочинних угруповань,

До соціальна-психологічних чинників належать:—

зорієнтованість значної частини населення на протиправне вирішення життєвих питань, внаслідок чого корупція із соціальної аномалії перетворюється у правило поведінки;—

низька психологічна готовність громадян протидії корупції;—

корислива спрямованість багатьох державних службовців, що призводить до порушення закону, норм моралі та професійної етики;—

моральна деформація частини керівників, яка виявляється як у вчиненні ними злочинів, так і поблажливому ставленні до коруп-ційних діянь з боку підлеглих (кругова порука).

Засоби протидії корупційній злочинності.

Протидія злочинності тому так і називається, що передбачає протиставлення криміногенним факторам антикриміногенних, щоб усунути чи блокувати дію перших. Звичайно, досягти цього в реаль-ному житті практично неможливо, але мінімізувати вплив криміно-генних чинників можна і потрібно.

Ефективна боротьба з корупцією вимагає наукової концепції щодо її запобіганню. Однією Із основних засад такої концепції має бути розуміння корупції як соціальнозумовленого явища. Виходячи з цього, треба виробляти стратегію і тактику боротьби з нею, стави-ти відповідні цілі, визначати засоби їх досягнення, рівень матеріаль-ного, фінансового, організаційного та правового забезпечення.

Як свідчить міжнародний досвід, жодна Із соціально-економічних систем не мала І не має повного імунітету від корупції — змінюють-ся лише її обсяги та прояви. Відтак, корупційні злочини неможливо ліквідувати в якійсь конкретній державі чи на якомусь етапі істо-ричного розвитку. Максимум, чого можна досягти, це: зменшити їх рівень та локалізувати сфери розповсюдження; пом'якшити небез-пеку корупцІйних проявів та їх вплив на різні соціальні процеси. У Західних країнах це іменують контролем над корупцією.

Стратегічним напрямом боротьби з корупцією — це запобі-гання їй. Комплексні профілактичні заходи — це шлях, який може зменшити обсяг корупційних проявів та їх негативний вплив на сус-пільство. Головними антикорупщйними заходами в Україні є:

І). Визначення стратегії соціально-економічного розвитку та здійснення адміністративної реформи. Будівництво правової держави і громадянського суспільства — основа протидії корупцій-ній злочинності. Косметичні зміни у системі державного управління, навіть за умови їх зовнішньої привабливості, не здатні поліпшити ситуацію з корупцією.

2). Формування ідеологи державної служби, тобто її мораль-них принципів і цінностей. Адже комуністичні постулати відійшли у минуле, а ідеали української державності ще не вироблені. Паную-чий серед чиновництва дух невизначеності й непевності у завтраш-ньому дні — один із важливих чинників корупцІйної злочинності.

3). Забезпечення відкритості влади, що розв'язує такі завдан-ня: повертає віру людей до державних структур; створює несприят-ливі умови для корупційних злочинів; реалізує конституційні права громадян на достовірну інформацію у цій сфері.

4). Вдосконалення антикорупційного законодавства. Хоча й прийняті відповідні законодавчі акти, що загалом надають правоохо-ронним органам можливість реагувати на різні корупційні прояви, починаючи з неетичної поведінки державного службовця і закінчую-чи його участю у хабарництві чи діяльності організованих злочин-них угруповань, проте нормативно-правова база потребує подальшо-го вдосконалення. Це стосується як регулювання порядку держав-ної служби, так і юридичної відповідальності за корупційні правопо-рушення.

5). Реальний вияв політичної волі. Політична воля у будь-якій державі, а особливо із недостатньо розвинутими демократичними ін-ститутами, є дієвим засобом протидії корупції. За відсутності такої волі найдосконаліше законодавство має декларативний характер, а діяльність правоохоронних органів лише імітує боротьбу з корупцій-ною злочинністю.

Ще один, й можливо найефективніший засіб — зробити коруп-цію ризикованою і невигідною. Доти, доки чиновнику буде вигідно брати хабарі, красти, іншим чином зловживати владою, а ризик понести покарання буде мінімальним, ніякі репресивні заходи не да-дуть позитивного результату. Збільшення соціальної ціни державної служби (престиж, матеріальна забезпеченість) і ризик корупційних злочинів — це те, що має лежати в основі антикорупційної полі-тики.

ВИСНОВОК

При виконанні контрольної роботи я дізнався що, головне завдання контрольної полягає у тому, щоб дати ґрунтов-ну кримінологічну характеристику окремих видів злочинності, їх де-термінант, осіб злочинців та генезису злочинної поведінки, і на цій підставі окреслити основні напрямки та засоби попередження тих чи інших злочинів. Тому підвищення ефективності боротьби зі злочинностю є одним із найважливіших завдань, що випливає з оцінки сучасної кримі-нальної ситуації в країні. Стосовно науки, то її внесок у розробку цієї проблематики не можна визнати задовільним, хоча останнім ча-сом намітилися позитивні зрушення.

Перелік використаної літератури

1. Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: У 2 кн. /