“Храпи” притримувались нейтралітету, уникали будь-яких конфліктів. Але в той же час могли його спровокувати, з метою отримання від сварок свою вигоду.

До числа так званих “Іванів” відносились різноманітні розбійники, грабіжники, хулігани, котрі досягали влади виключно своїми кулаками.

“Івани” займали найкращі місця, навкруги них розташовувалися їх “піддували.” Після “Іванів” освоювались “храпи” - ще не “Івани,” але послідовники “Іванів,” які брали силою у слабкого, все що їм потрібно. За “храпами” на нарах розміщуються “глоти,” які підтримують свій авторитет нахабством. Потім якнайдалі від туалету зайняли місця різні “кувиркали.”

“Гравці” ж були найбільш освідченою і авторитетною категорією злочинців. До неї входили злочинці, які займалися злочинним промислом у ігрових клубах, домах тощо. Більшість зних були досить досвідченими шахраями в карточних іграх.

Нарешті, для слабких каторга відводила місця під нарами. Подібну розстановку можна спостерігати і в наші дні в слідчих ізоляторах і приміщеннях камерного типу, де кращі місця біля вікон, на перших ярусах ліжок, нар як і раніше займають кримінальні авторитети, а під нарами продовжують перебувати знедолені. Для того, щоб принизити засудженого, викритого в порушенні тих або інших правил злочинного світу не обов'язково скоювати з ним насильний статевий акт, достатньо стусанами ніг загнати винного під нари або ліжко і з цієї миті винен автоматично відноситься до “скривджених”.

Еліта не володіла повністю владою на каторгах і не могла стати володарями людських доль. Певний тиск на адміністрацію вчиняли лише “гравці” і то виключно завдяки своєму інтелекту і традиціям. В середині своєї когорти “гравці” дотримувались жорсткої дисципліни, мали власну охорону з числа “Іванів” і утримували загальну на всій каторзі касу. Але все ж для реальної влади не вистачало інструменту, який би дозволив шантажувати адміністрацію виправних структур. Такий інструмент з’явився у них лише з появою ГУЛАГу.

Як видно, кримінальна субкультура як і будь-яке суспільне явище не з’явилось в один момент, а прогресивно розвивалась в часі попутно із розвитком самого суспільства. Вона має свої історичні корені, своє місце виникнення і своїх винахідників.

Розділ 2. Структура кримінальної субкультури.

2.1. Елементи кримінальної субкультури.

Кримінальна субкультура – це певна сукупність складових, зокрема духовних, і матеріальних цінностей, норм, атрибутів, манер поведінки тощо, притаманних злочинному середовищу, регламентуючих і упорядковуючих діяльність кримінальних співтовариств, що сприяє їх живучості, згуртованості, кримінальній активності і мобільності, спадкоємності поколінь правопорушників, своєрідний спосіб життєдіяльності осіб, що об’єдналися в кримінальні групи і котрі дотримуються певних законів і традицій.

Щодо структури кримінальної субкультури, то існують різні погляди на це питання.

Так, в кримінальній субкультурі, згідно Ю.К. Алєксандрова можна виділити наступні її складові частини:

“табель про ранги”, котрий закріплює становище членів злочинного співтовариства. Сюди ж можна віднести і “прописку,” як спосіб визначення становища окремо взятої особи в “табелі про ранги”; наявність “кличок,” татуювань, виняткових привілеїв у окремих осіб;

поведінкові атрибути. До них відносяться “злодійські закони,” тюремні закони, правила і традиції злочинного світу, прийняті в кримінальному середовищі. За допомогою цих законів і традицій регулюються взаємостосунки і поведінка в кримінальних співтовариствах;

комунікативні атрибути. Сюди, окрім кримінального жаргону (“арго”) і спеціальних жестів, відноситься також частина кримінальних татуювань, які виступають як своєрідний засекречений засіб передачі інформації, спілкування і взаємодії між членами кримінального співтовариства;

економічні атрибути. “Общак” і принципи надання матеріальної допомоги, є матеріальною базою кримінальних співтовариств, їх об'єднань, подальшої криміналізації, розширення свого впливу на різні сфери суспільного життя, в тому числі і економіки, надання допомоги;

сексуально-еротичні цінності, тобто відношення до осіб як протилежної, так і своєї статі; різного вигляду статеві збочення, гомосексуалізм, порнографія і т.д.;

тюремна лірика, яка виражена, в основному, піснями, рідше віршами, і різного роду небилицями, легендами, котрі видаються за події, котрі дійсно мали місце;

відношення до свого здоров'я. Воно формується залежно від того, що вигідне в даний момент: від симуляції хвороб до наполегливого заняття різними видами спорту (особливо східними єдиноборствами, а також культуризмом);

алкоголізм, наркоманія і токсикоманія – виступають як засіб “об'єднання”, самоутвердження і розслаблення. [3;с.9-11].

Але таку класифікацію елементів кримінальної субкультури не слід вважати єдиною. На нашу думку, до цього списку не слід було б вносити такі елементи як сексуально-еротичні цінності; алкоголізм, наркоманія і токсикоманія; татуювання як комунікативні атрибути. Це пояснюється тим, що сексуально-еротичні цінності не носять, на відміну від поведінкових і економічних атрибутів, обов’язкового характеру, тобто не є необхідністю; алкоголізм, наркоманія і токсикоманія також не завжди вітаються в кримінальному світі.

Такий елемент як відношення до свого здоров’я також не слід було б вносити до цього переліку, оскільки він не є обов’язковим правилом для всіх членів кримінального співтовариства. Також, це стає зрозумілим само собою, тому що не кожен засуджений, що “просидів” значний строк зможе займатися спортом в силу своїх хвороб, які він отримав під час перебування у місцях позбавлення волі.

2.1.1. Закони злочинного світу - основа кримінальної субкультури.

Перш ніж перейти до викладення основних норм кримінального світу слід зазначити, що закони злочинного світу, що існували на початку 30-х і які існують тепер сильно відрізняються між собою. Це можна пояснити змінами в економічному, політичному житті країни, які відбулися за останні десятиріччя, економічною і політичною ситуацією, котра склалася в даний час. Певним чином це торкнулося і злочинного світу.

Частина носіїв звичаїв кримінального світу і до сьогоднішнього дня продовжує поважати класичні традиції братства. Таких у науковій літературі ще називають “непманськими злодіями.” До