Дещо відрізняється від “мужиків” становище, яке займають “пацани.” Якщо у виховних колоніях для неповнолітніх статус “пацанів” наближений до статусу “мужиків” на дорослих видах режиму, то “пацан” на дорослому режимі – це не зовсім те ж, що “мужик.” “Пацани” (а це засуджені молодіжного віку) на дорослому виді режиму відносяться до категорії наближених до “блатних.” Вони виконують злодійський закон і є кандидатами в “положенці,” “бродяги,” “арештанти” і т.д. Для “пацанів,” що знаходяться на дорослих видах режиму, характерні наступні особливості поведінки: прагнення мати заборонені предмети; демонстративно-незалежна поведінка; грубість по відношенню до адміністрації; схвалення і виконання “злодійського” (“тюремного”) закону; яскраво виражене презирливе відношення до “засуджених – активістів”; у разі утиску їх прав з боку інших засуджених звернення зі скаргами не до адміністрації установи виконання покарань, а до “злодіїв в законі” або до інших авторитетів; ухилення від робіт по впорядкуванню; прагнення порушувати форму одягу (носіння одягу яскравих тонів або, навпаки, виключно чорного кольору), залишаючись при цьому дуже акуратними.

Підвищення статусу, тобто перехід з однієї “масті” в іншу, надзвичайно рідкісний і утруднений, а для деяких категорій (“обіжені,” “опущені,” “пєтухи,” “козли”) взагалі неможливий. В той же час необхідно відзначити, що пониження статусу в ієрархічній драбині – явище для кримінального співтовариства загалом звичайне. Пониження відбувається в основному через порушення тим або іншим засудженим (ув'язненим, членом злочинної групи) якихось норм і правил злодійського або тюремного закону.

Найпоширенішим покаранням є пониження в системі кримінальної ієрархії (“дати по вухах”), тобто перевід з категорії “блатних” в категорію “мужиків” і т.д. Досить часто пониження відбувається шляхом здійснення акту насильного мужолозтва (особливо це поширено серед неповнолітніх). Якщо переведений з категорії “блатних” в категорію “мужиків” з часом ще може знову зайняти більш високий ступінь, то з категорії “обіжених” (“опущених”) піднятися вже неможливо. Статус “обіженого” (“опущеного,” “пєтуха” і т.д.) – вічний і визначає все подальше життя підданого такому покаранню. Навіть в тому випадку, якщо “опущення” відбулося в результаті беззаконня і визнано, що воно вчинено порушуючи “злодійський” (“тюремний”) закон, то і тоді підданий цьому покаранню не може повернутися до свого попереднього становища. Щоправда, особи, що припустилися беззаконня, можуть бути самі піддані такому ж покаранню.

Поведінка для членів ієрархічних груп регулюється сталими нормами, які носять заборонний і дозволяючий характер. Так, наприклад, по відношенню до “обіжених” (“опущених,” “пєтухів”) забороняється: подавати руку, приймати від них які-небудь предмети, користуватися їх білизною, спати поряд і т.д. В той же час можна давати їм якісь предмети, продукти харчування, не вступаючи при цьому в двосторонній контакт (тобто, пачку сигарет, наприклад, необхідно передавати не з рук в руки, а кинути на підлогу, на підвіконня і т.д.). Таким чином, з представниками “голубих” заборонений будь-який двосторонній тілесний контакт; не рекомендується навіть просто розмовляти без потреби. В той же час, гомосексуальний акт з представниками цієї групи до заборонних контактів не відноситься.

Найбільш яскраво ці норми виявляються серед неповнолітніх правопорушників. Так, представники касти “обіжених” у колоніях зобов'язані: користуватися лише своїм посудом (ця вимога відноситься і до засуджених, які перебувають в установах виконання покарань для дорослих); виконувати всю роботу за інших, що перебувають більш високо на ієрархічних сходах; без нагадувань виконувати всю брудну роботу (прибирання камери, туалету); спати у відведеному для них місці; по вказівці “еліти” групи вчиняти порушення режиму (бути “торпедою,” “громовідводом,” тобто все брати на себе, захищаючи цим самим “злодія в законі.”); беззаперечно виконувати вимоги інших членів групи; бути об'єктом задоволення статевих потреб і ін.). Їм забороняється: не підкорятися, оспорювати розпорядження неповнолітніх, які знаходяться більш високо на ієрархічних сходах; брати участь в “прописці”; брати участь в групових іграх з метою уникнення тілесних контактів з іншими засудженими (ув'язненими); першими брати продукти; користуватися чужим одягом, посудом і т.д.

Тюремна субкультура надзвичайно консервативна, підвищення статусу — випадок дуже рідкісний, практично неможливий. Існування “табеля про ранги” доводиться враховувати і адміністрації установи виконання покарань і СІЗО, хоча, згідно Виправно-трудового кодексу, всі засуджені рівні між собою. Неможливо, наприклад, посадити “блатного” в камеру, де сидять “обіжені.” А якщо адміністрація і піде на це, то можна сміливо передбачити, чим це закінчиться: або “блатного” “опустять;” він нанесе комусь тілесні пошкодження, або йому нанесуть. Тому практично в ста відсотках випадків камеру, де йому “сидіти,” визначає сам засуджений або ув'язнений (мова не йде про ті випадки, коли адміністрація робить це навмисно з метою зламати неугодну їй особу, а також про випадки “блатного беззаконня,” коли людину “опускають” просто так, заради розваги ). Терешенюк Л.Я. вказує на те, що в деяких колоніях свого часу адміністрація намагалася боротися з розподілом засуджених на “масті” — тобто всіх “блатних,” “мужиків” і т.д. силою намагалися усадити в їдальні за один стіл з “обіженими.” Нічого путнього з цього, звичайно ж не вийшло. Справа, в кращому разі, закінчувалася масовою відмовою від їди, у гіршому разі