До особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила небезпечне діяння, передбачене КК, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

1.1 Основний зміст кримінальної відповідальності

Наведена вище характеристика кримінальної відповідальності не ”заважає” дискусіям у теорії кримінального права з приводу основного змісту цього поняття. Найбільш поширеними в цьому плані точками зору є такі [16, 74]:

1. Визначення кримінальної відповідальності як обов’язку відповісти за вчинення забороненого кримінальним законодавством суспільно небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру.

2. Розуміння кримінальної відповідальності як реального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу.

3. Ототожнення кримінальної відповідальності та покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкцій.

4. Розгляд кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин або як сукупності кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин.

Із наведених точок зору більш слушною видається та, що розглядає кримінальну відповідальність як реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. Єдине уточнення, яке потрібно зробити — в окремих випадках кримінальна відповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила злочин [16, 75].

Інші точки зору, як уявляється, в тій чи іншій мірі не відповідають основним юридичним ознакам кримінальної відповідальності. Так, обов’язок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбачені кримінальним законом обмеження не є реакцією держави на вчинений злочин. У цьому плані, очевидно, сам по собі обов’язок не може бути кримінальною відповідальністю.

Не можна ототожнювати кримінальну відповідальність і покарання. Покарання є основою, але не єдиною формою кримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. 3 та ст. 50 КК.

Щодо розуміння кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин, то воно занадто розширює її зміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношення потребує окремого розгляду.

1.2 Форми реалізації кримінальної відповідальності

При розкритті поняття кримінальної відповідальності основна увага звертається на її юридичну природу та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний зміст кримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різним залежно від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин, з конкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з яким саме заходом [16, 77]. Конкретний зміст кримінальної відповідальності, зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.

Пер-шою з них є ви-му-ше-не пе-ре-тер-пін-ня вин-ним дер-жав-но-го за-суд-жен-ня (покарання), що ви-ра-же-но в об-ви-ну-валь-но-му ви-ро-ку су-ду, який, од-нак, не пов’я-за-ний з приз-на-чен-ням йо-му кри-мі-наль-но-го по-ка-ран-ня. Так, в ч. 2 ст. 50, а та-кож в ч. 3 ст. 327 КПК заз-на-ча-єть-ся, що “суд пос-та-нов-ляє об-ви-ну-валь-ний ви-рок без приз-на-чен-ня по-ка-ран-ня, як-що на час роз-гля-ду спра-ви у су-ді ді-ян-ня втра-ти-ло ха-рак-тер сус-піль-но не-без-печ-но-го, або осо-ба, що йо-го вчи-ни-ла, пе-рес-та-ла бу-ти сус-піль-но не-без-печ-ною”.

Покарання є основною формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст її включає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про реальне відбування покарання особою; г) реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеною судом міри покарання; д) перебування особи в особливому правовому становищу — стані судимості.

Дру-гою фор-мою ре-а-лі-за-ції кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті є пе-ре-тер-пін-ня вин-ним дер-жав-но-го за-суд-жен-ня, яке по-єд-на-но з приз-на-чен-ням йо-му кон-крет-ної мі-ри по-ка-ран-ня, від ре-аль-но-го від-бу-ван-ня кот-ро-го, од-нак, за-суд-же-ний звіль-ня-єть-ся (звільнення від покарання). Так, згід-но з ч. 1 ст. 45 КК, “як-що при приз-на-чен-ні по-ка-ран-ня у ви-ді поз-бав-лен-ня во-лі або вип-рав-них ро-біт суд, вра-хо-ву-ю-чи об-ста-ви-ни спра-ви і осо-бу вин-но-го, прий-де до пе-ре-ко-нан-ня про не-до-ціль-ність від-бу-ван-ня вин-ним приз-на-че-но-го по-ка-ран-ня, він мо-же ух-ва-ли-ти про умов-не не-зас-то-су-ван-ня по-ка-ран-ня до вин-но-го з обов-’яз-ко-вим заз-на-чен-ням у ви-ро-ку мо-ти-вів умов-но-го за-суд-жен-ня”.

Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.

Перший варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначення їй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.

Другий варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від відбування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.

Таким чином, звільнення від покарання є найбільш ”м’якою” формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент — державний осуд особи, що вчинила злочин.

Тре-тьою, най-більш ти-по-вою фор-мою ре-а-лі-за-ції кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті є умовне незастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненні