Роз-гляд форм ре-а-лі-за-ції кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті дає змо-гу від-ме-жу-ва-ти її від по-ка-ран-ня. Пе-ре-ду-сім по-нят-тя кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті від-би-ває факт ре-аль-но-го пе-ре-тер-пін-ня вин-ним не-га-тив-них нас-лід-ків вчи-не-но-го зло-чи-ну, в пер-шу чер-гу дер-жав-но-го за-суд-жен-ня. В той же час по-нят-тя по-ка-ран-ня від-би-ває ли-ше вид і мі-ру тих поз-бав-лень та об-ме-жень прав і сво-бод за-суд-же-но-го, кот-рі виз-на-ча-ють-ся йо-му су-дом. Да-лі, кри-мі-наль-на від-по-ві-даль-ність зна-хо-дить свою ре-а-лі-за-цію в де-кіль-кох фор-мах, де ре-аль-не від-бу-ван-ня вин-ним приз-на-че-но-го йо-му по-ка-ран-ня є ли-ше од-ні-єю з них. На-реш-ті, під-ста-вою кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті є вчи-не-ний зло-чин, а під-ста-вою по-ка-ран-ня — пе-ре-ко-нан-ня су-ду в до-ціль-нос-ті приз-на-чен-ня за-суд-же-но-му по-ка-ран-ня, а та-кож а не-об-хід-нос-ті йо-го ре-аль-но-го від-бу-ван-ня (п.п. 4 і 7 ч. 1 ст. 324, ч. 3 ст. 327 КПК).

1.3 Підстави кримінальної відповідальності

При виз-на-чен-ні під-став кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті слід від-по-віс-ти на три пи-тан-ня: як об-грун-ту-ва-ти кри-мі-наль-ну від-по-ві-даль-ність осо-би, що вчи-ни-ла зло-чин? За що осо-ба під-ля-гає кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті? З яких пра-во-вих під-став во-на під-ля-гає та-кій від-по-ві-даль-нос-ті?

При від-по-ві-ді на пер-ше пи-тан-ня має йти-ся про фі-ло-софсь-ко-етич-не об-грун-ту-ван-ня кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті, тоб-то про те, чо-му сус-піль-ство, дер-жа-ва ма-ють пра-во за-суд-жу-ва-ти лю-ди-ну, яка пе-рес-ту-пи-ла кри-мі-наль-но-пра-во-ву за-бо-ро-ну, і на чо-му грун-ту-єть-ся та-кий до-кір. Від-по-відь на дру-ге і тре-тє пи-тан-ня пе-ред-ба-чає з’я-су-ван-ня то-го, що є юри-дич-ною під-ста-вою кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті осо-би, яка вчи-ни-ла зло-чин.

Сус-піль-ство і дер-жа-ва ви-хо-дять з то-го, що зло-чи-нець як осо-ба на-ді-ле-ний сві-до-міс-тю і во-лею, по-ви-нен бу-ти здат-ний спів-від-но-си-ти свою по-ве-дін-ку з кри-мі-наль-но-пра-во-ви-ми за-бо-ро-на-ми, і ли-ше то-му мо-же під-ля-га-ти кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті за їх не-ви-ко-нан-ня. Од-нак, щоб об-грун-ту-ва-ти етич-ний до-кір та-кій осо-би, не-об-хід-но пе-ре-ко-нати-ся, що во-на ма-ла ре-аль-ну мож-ли-вість не по-ру-шу-ва-ти кри-мі-наль-но-пра-во-ву за-бо-ро-ну. У зв’яз-ку з цим слід з’я-су-ва-ти, в якій мі-рі вза-га-лі лю-ди-на віль-на у ви-бо-рі сво-єї по-ве-дін-ки, зок-ре-ма в то-му, щоб ут-ри-ма-ти-ся від вчи-нен-ня зло-чи-ну або вчи-ни-ти йо-го.

Іно-ді вва-жа-ють (ме-ха-ніс-тич-ний де-тер-мі-нізм, фа-та-лізм), що лю-ди-на по-діб-на до ма-ши-ни, кот-ра ли-ше адек-ват-но ре-а-гує на зов-ніш-ні і внут-ріш-ні под-раз-ни-ки. То-му кож-ний вчи-нок лю-ди-ни, в то-му чис-лі і зло-чин, не-ми-ну-чий, бо він вже виз-на-че-ний на-пе-ред усі-ма по-пе-ред-ні-ми по-ді-я-ми, які ма-ли міс-це в жит-ті ці-єї лю-ди-ни. В та-ко-му ра-зі лю-ди-на — раб об-ста-вин, во-на поз-бав-ле-на мож-ли-вос-ті віль-но-го во-ле-ви-яв-лен-ня, от-же, віль-но-го ви-бо-ру сво-єї по-ве-дін-ки, яка вже фа-таль-но виз-на-че-на на-пе-ред. Ви-яв-лен-ня зло-чин-ної во-лі у вчи-не-но-му зло-чи-ні є ли-ше по-до-бою сво-бо-ди, так зва-ною уяв-ною сво-бо-дою, а як-що це так, то мо-раль-на оцін-ка вчи-не-но-го не-мож-ли-ва. То-му об-грун-ту-ван-ня кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті фа-та-ліс-ти вба-ча-ють не стіль-ки в за-суд-жен-ні зло-чин-ної во-лі, скіль-ки в об-’єк-тив-ній шкід-ли-вос-ті зло-чи-ну для сус-піль-ства.

Про-ти-леж-ний пог-ляд (ін-де-тер-мі-нізм) зво-дить-ся до то-го, що єди-ною при-чи-ною вчи-нен-ня осо-бою зло-чи-ну є її аб-со-лют-на, нічім не об-ме-же-на сво-бод-на во-ля. Зло-чин-на по-ве-дін-ка лю-ди-ни виз-на-ча-єть-ся злою во-лею, яка іс-нує не-за-леж-но від будь-яких об-ста-вин, в то-му чис-лі від її ро-зу-му, со-віс-ті. Тіль-ки сво-бод-на во-ля оби-рає, як по-во-ди-ти-ся лю-ди-ні за да-них об-ста-вин. То-му об-грун-ту-ван-ня за-суд-жен-ня осо-би за вчи-не-ний зло-чин міс-тить-ся в до-ко-рі цій злій сво-бод-ній во-лі зло-чин-ця.

Про-те пе-ре-ва-гу має пог-ляд (ді-а-лек-тич-ний де-тер-мі-нізм), від-по-від-но до яко-го лю-ди-на, пе-ред якою пос-тає ви-бір вчи-ни-ти зло-чин або від-мо-ви-ти-ся від ньо-го, є за-леж-ною як від зовнішніх об-ста-вин, так і від влас-но-го ро-зу-му, со-віс-ті, пе-ре-ко-нань, упо-до-бань пот-реб, ін-те-ре-сів та ін. При цьо-му нав-ряд чи бу-де вір-ним твер-джен-ня, що тіль-ки зов-ніш-ні об-ста-ви-ни або тіль-ки внут-ріш-ній стан осо-би від-по-від-ним чи-ном виз-на-ча-ють її по-ве-дін-ку. Зло-чин, який вчи-ни-ла лю-ди-на, ви-яв-ля-єть-ся причинне пов-’я-за-ним як з її сві-до-міс-тю, так і з об-’єк-тив-ною дій-сніс-тю, яка її ото-чує. Зов-ніш-ні об-ста-ви-ни, дій-сно, впли-ва-ють на по-ве-дін-ку осо-би, але ли-ше пе-ре-ла-му-ю-чись че-рез її внут-ріш-ні пси-хіч-ні нас-та-но-ви, сві-до-мість, са-ме ро-зум, со-вість, пе-ре-ко-нан-ня то-що під-ка-зу-ють лю-ди-ні, як по-во-ди-ти-ся за да-них кон-крет-них об-ста-вин. Од-нак під-ста-ва для етич-но-го і пра-во-во-го за-суд-жен-ня зло-чи-ну і осо-би, що йо-го вчи-ни-ла, бу-де ли-ше в то-му ра-зі, як-що ця осо-ба ма-ла об-’єк-тив-ну мож-ли-вість ви-би-ра-ти із ва-рі-ан-тів по-ве-дін-ки (хо-ча б двох), що ма-ють міс-це, нез-ло-чин-ний спо-сіб до-сяг-нен-ня сво-єї ме-ти.

Та-ким чи-ном, на-яв-ність від-нос-ної сво-бо-ди ви-бо-ру по-ве-дін-ки (мі-ра сво-бо-ди) і є етич-ним об-грун-то-ван-ням кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті да-ної осо-би за виб-ра-ний нею зло-чин-ний ва-рі-ант по-ве-дін-ки. В та-ко-му ра-зі кри-мі-наль-на від-по-ві-даль-ність здат-на вис-ту-па-ти за-со-бом впли-ву на сві-до-мість і во-лю лю-дей і тим чин-ни-ком, який в май-бу-тньо-му де-тер-мі-нує їх по-ве-дін-ку. От-же, як-що осо-ба сві-до-мо ви-би-рає зло-чин-ний ва-рі-ант по-ве-дін-ки, хо-ча має мож-ли-вість ді-я-ти інак-ше, то це і об-грун-то-вує мож-ли-вість і не-об-хід-ність з бо-ку дер-жа-ви зас-то-су-ва-ти до неї мі-ри кри-мі-наль-ної від-по-ві-даль-нос-ті, що ма-ють за ме-ту ка-ру, а та-кож по-пе-ред-жен-ня вчи-нен-ня зло-чи-нів з бо-ку як да-ної осо-би, так і ін-ших осіб [9, 126].

Згід-но з ч. 1 ст. 3 КК “кри-мі-наль-ній від-по-ві-даль-нос-ті і по-ка-ран-ні під-ля-гає ли-ше осо-ба, вин-на у вчи-нен-ні зло-чи-ну, тоб-то та-ка, що умис-но або з не-о-бе-реж-нос-ті вчи-ни-ла пе-ред-ба-че-не кри-мі-наль-ним за-ко-ном сус-піль-но не-без-печ-не ді-ян-ня”. У цьо-му по-ло-жен-ні за-ко-ну міс-тить-ся від-по-відь на пи-тан-ня, за що і з яких під-став осо-ба під-ля-гає кри-мі-наль-ній від-по-ві-даль-нос-ті. Оче-вид-но, що во-на під-ля-гає