РЕФЕРАТ
на тему:
“Логічний аспект аналізу судових доказів”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття та значення доказів
2. Властивості доказів
3. Класифікація доказів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Об'єктивна істина в цілому і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими орга-нами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й об-ґрунтовуються процесуальні рішення. Цим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нор-мативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесу-альному праві, найважливішою складовою якого є дока-зове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази).
За своєю гносеологічною суттю кримінально-процесу-альне доказування являє собою різновид людського піз-нання дійсності. Воно не є науковим у тому розумінні, що не ставить собі за мету пізнання закономірностей розвитку природи й суспільства, але в плані встановлення окремих фактів, явищ дійсності воно має багато спільного з науковим пізнанням, насамперед історичним. У кри-мінально-процесуальному доказуванні як пізнавальній ді-яльності застосовуються всі закони й категорії діалектичної і формаль-ної логіки. Ця специфіка зумовлена передусім об'єктом, завданням і засобами пізнання, колом його суб'єктів, процесуальними строками і процесуальною формою.
Доказування являє собою сплав практичних дій і мис-лення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримі-нального процесу. Його елементами є збирання (форму-вання), перевірка та оцінка доказів та їх джерел. На прак-тиці ці елементи злиті воєдино, тісно й нерозривно пере-плітаються один з одним. Виділяються ж вони з єдиного процесу доказування в наукових, навчальних, нормотворчих і практичних цілях.
1. Поняття та значення доказів
В залежності від сфери дослідження користуються різними способами доказів. Основні з них три: (1) дедуктивне обґрунтування вираженого в гіпотезі припущення; (2) логічний доказ гіпотези; (3) безпосереднє виявлення припущених в гіпотезі предметів. Стосовно до судового слідства розглянемо два основних способи перетворення версій в достовірне знання: 1) безпосереднє виявлення розшукуваних предметів і 2) логічний доказ версій, шляхом підтвердження наслідків.
(1) Найбільш переконливим способом перетворення версії в достовірне знання є безпосереднє виявлення в припущений час чи в припущеному місці розшукуваних предметів чи безпосереднє сприйняття припущених властивостей. Ці версії в більшості своїй є частковими, бо вони встановлюють лише окремі фактичні обставини справи.
(2) Так доказуються в основному недоступні безпосередньому сприйняттю речі (наприклад, версії про спосіб здійснення злочину, провинність, про мотиви, об’єктивні обставини і т.п.).
Логічний доказ гіпотези в залежності від способу обґрунтування може протікає в формі (а) побічного чи (б) прямого доказування.
а) Побічне доказування протікає шляхом спростування і виключення всіх хибних версій, на основі чого стверджують про достовірність єдиного залишившогося припущення. Вивод протікає в формі заперечно-стверджуючого модуса розділово-категоричного умовиводу: . Висновок в цьому виводі може розцінюватися як достовірний, якщо, по-перше, побудований вичерпний ряд версій, пояснюючих досліджувану подію, і, по-друге, в процесі перевірки версій спростовані всі хибні припущення. Версія, яка вказує на причину, яка залишилась, в цьому випадку буде єдиною, а виражене в ній знання буде виступати уже не як проблематичне, а як достовірне. Цей спосіб доказування, відомий як метод виключення.
б) Пряме доказування гіпотези протікає шляхом виведення з припущення різновид них, але витікаючи тільки з даної гіпотези наслідків, підтвердження їх виявленими фактами.
При відсутності побічного доказування просте співпадіння фактів з тими наслідками, які виведені з версії, не можна розцінювати як достатню підставу істинності версії, бо співпадаючі факти могли бути викликані іншою причиною:. Логіка не вважає демонстративним перехід від ствердження наслідків до ствердження підстави (основи).
Якщо наслідки (Sа, Sв, … , Sn) вказують на походження від однією, визначеної причини, і ця версія підтверджується упорядкованою сукупністю фактів (Fа, Fв, … , Fn), тим самим служить достовірною підставою для виводу про достовірність єдиного припущення Н1 , і також виключає інше пояснення обставин справи, то, ми маємо такий зв’язок між підставою і наслідком, який може бути виражений подвійною імплікацією: “якщо і тільки якщо Н1, то (Sа, Sв, … , Sn)”. Н1S. Вивод тут є законним. Якщо в меншому засновку стверджується, що сукупність фактів Fа, Fв, … , Fn і співпадає з наслідками Sа, Sв, … , Sn , то в висновку з необхідністю стверджують про існування причини Н1. Міркування приймає вид:.
Але поняття кримінально-процесуального доказу відрізняється від поняття доказу в логіці: «Доказ — це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень». Він складається з трьох елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі ар-гументації); 2) аргументів (доводів або підстав доказу — це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомо-гою яких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логіч-ний зв'язок між аргументом і тезою). Звичайно, докази в розумінні науки логіки теж широко застосовуються у кримінальному процесі, особливо при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал), але надалі ми будемо мати на увазі саме кримінально-процесуальні (їх ще називають судовими) докази як фактичні дані, відомості про факти, обставини справи. Вони використо-вуються як аргументи. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.
"Розглядаючи докази, на основі яких вирішуються кримінальні справи, неважко побачити в них два боки, два моменти. Насамперед, докази виступають як джере-ла відомостей про