Виправдувальні докази — спростовують об-винувачення чи вказують на пом'якшуючі обставини.

Прямі докази — докази, які дають пряму однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин, або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити. Наприклад, показання слідка—очевидця вчиненого розбійного нападу, показання по-терпілого, відеозапис, що зафіксував подію злочину та дії осіб, які його вчинили. Прямі докази вказують па наявність чи відсутність обставин головного факту — складу злочину.

Непрямі докази вказують на окремі факти, на основі логічного аналізу сукупності яких встановлюються окремі елементи складу злочину та інші обставини предмета доказування. Вони можуть вказувати на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування у сукупності з іншими доказами.

Погляди різних вчених-процесуалістів стосовно класифікації доказів різні:

“Названі засоби доказування слід вважати саме доказами, а не їх джерелами. Помилкове йменування їх джерелами доказів неминуче призводить до тавтології як-то, наприклад, “докази встановлюються речовими доказами”, або “джерела доказів є … речові докази”, що утворює нонсенс – “джерелами доказів є докази”. Тертишник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: учебное издание. – Харьков: Арсис, 1998.

2. Розуміння “фактичних даних” як одержуваних з указаних у законі (ч. 2 ст. 65 КПК) процесуальних джерел відомостей про факти, обставини справи є нині, мабуть, чи не найбільш плідними. Факти — це події, явища дійсності, які не можна «приєднати до справи». Через те при доказуванні в кримінальній справі слідчий, прокурор і судді оперують відомостями про ці події та явища дійсності, зафіксовані в показаннях допи-таних осіб, документах та інших джерелах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддями фактів і обставин у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо) вони в кінцевому підсумку оперують як кримінально-процесуальними доказами не цими фактами, а тільки відомостями про них, зафіксо-ваними в установленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання.

Передбачені ч. 2 ст. 65 КПК показання свідків, потер-пілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експер-та, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості як докази в справі, вказані в ч. 1 цієї статті, називають джерелами доказів Така назва здається в цілому правильною, але точніе було б називати їх процесуальними джерелами доказів, щоб підкреслити їх відмінність від матеріальних джерел доказової інформації. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1999.

Висновки

Таким чином, підбиваючи висновки, необхідно зазначити, що доказами в є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зміст доказів — фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений відповідний процесуальний носій.

Докази — це фактичні дані що відповідають вимогам на-лежності до справи, допустимості і достовірності, а також достатності.

Докази у кримінальному процесі можуть бути класифіковані:

а) за джерелом інформації:—

такі, що походять від осіб; —

такі, що походять від матеріальних об'єктів;

б) за особливостями відображення події злочину та за характе-ром взаємодії з ним:

— первинні;

— похідні;

в) стосовно обвинувачення

— обвинувальні;

— виправдувальні;

г) стосовно факту вчинення злочину конкретною особою:

— прямі;

— непрямі.

Питання про те, що слід розуміти під «фактичними даними», про які говориться в законі, не знайшло одностайного вирішення в юридичній літературі. Одні вважають, що це факти, другі — що це відомості про факти, а треті — що це і те, й друге.

Список використаної літератури

Строгович М.С. Теория судебных доказательств. – М.:, 1991.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003.

Тертишник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: учебное издание. – Харьков: Арсис, 1998.