Вдосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції України. До системи державних органів України належать: законодавчий орган – Верховна Рада України; глава держави – Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, центральні (міністерства, державні комітети і відомства України та Автономної Республіки Крим), місцеві (обласні й районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ); виконкоми й голови сільських, селищних, міських (міст районного та обласного підпорядкування) рад у частині виконання державних повноважень, що були їм делеговані органами державної влади. Органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні й районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Система судових органів охоплює: Конституційний Суд України; загальні [Верховний Суд України, суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські (міст Києва і Севастополя) суди, міжрайонні, районні, міські (міст обласного підпорядкування), районні в місті народні суди]; господарські [Вищий господарський суд України, господарський суд Автономної Республіки Крим, обласні, міські (міст Києва і Севастополя) господарські суди, інші спеціальні суди]. У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать: Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори; податкові адміністрації, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

1.2 Державні органи

Основоположну значущість для з'ясування змісту і форм державного владарювання має поняття державного органу (органу держави) або органу державної влади.

Поняття державного органу набуло вжитку в XIX ст., коли на грунті поширення ідей народного суверенітету і розподілу влад склалася уява про державу як засіб здійснення влади, що належить народові. Цей засіб (механізм) розглядався як такий, що об'єктивно має складну організацію, елементами якої є державні органи. Вже Ш.Монтеск'є, спростовуючи практику функціональної неподільності державної влади за часів феодального абсолютизму, натякав на класифікацію державних органів за смислом пропонованої ним концепції розподілу влад. Однак головним у його концепції було розмежування трьох влад як політичне зумовлених і відносно самостійних явищ, а не окреслення головних функцій (законотворчість, державне управління, правосуддя) у межах єдиної державної влади з виокремленням органів, призначених для їх здійснення.

Концепція розподілу влади відіграла важливу роль для становлення теорії компетенції державних органів. Будучи однією з основ конституціоналізму, вона, по суті, вимагала визначення меж владарювання, здійснюваного за змістом законодавчої, виконавчої і судової влад. Водночас згадувана концепція передбачала відмову від будь-якої довільності у засобах і формах здійснення владарювання. Обмеження і формалізація сфери державної влади, що є однією з ознак так званої конституційної держави, потребували розроблення абстрактного за смислом наукового інструментарію. Саме у XIX ст. формулюються такі поняття, як компетенція і повноваження. Тоді ж пропонуються більш-менш узагальнені тези щодо державних органів та їх різноманітні класифікації.

Першоджерелом вітчизняних теоретичних конструкцій щодо державних органів треба вважати погляди німецьких вчених XIX ст., найбільш відомим з яких є Г.Еллінек. Цей автор запропонував, по суті, цілісну теорію державних органів. Відзначаючи «численність» органів сучасної йому держави, він сформулював своєрідний постулат, за яким «необхідність державних органів випливає вже із самої суті держави як єдиного організованого союзу».

Запропонована Г.Еллінеком класифікація органів ґрунтувалася на сучасних йому державній практиці і здобутках юридичної теорії. За її критеріями можна характеризувати державний механізм України. Так, безпосередніми державними органами є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України і Конституційний Суд України. Одноособовим державним органом є Президент України. Креативні функції виконують Верховна Рада України, Президент України і, меншою мірою, Кабінет Міністрів України. Вторинними органами є комітети Верховної Ради України, тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України, урядові комітети тощо. Несамостійними органами є консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, утворювані Президентом України для здійснення своїх повноважень відповідно до п. 28 частини першої ст. 106 Конституції України.

Теоретичні здобутки німецької юридичної школи в царині проблематики державних органів були сприйняті так званими дореволюційними вченими. Зокрема, О.О.Жилін, який певний час працював професором Київського університету, зазначав, що державний орган — це, по суті, «технічний термін для позначення певних відносин у державному союзі, утворюваних існуючим у цьому союзі правопорядком». На його думку, державні органи покликані діяти від імені держави, виражаючи її волю. Ф.Ф.Кокошкін застерігав, що «органом держави можна назвати лише той, який вчиняє певні юридичні акти, які вважаються проявом волі держави у праві, або, щонайменше, беруть участь у вчиненні таких актів».

За радянських часів поняття державного органу (органу держави), що було тоді широко прийняте, певною мірою протиставлялось поняттю органу державної влади. За тодішньою політико-правовою теорією державний механізм розглядався як система різних органів держави — насамперед органів державної влади, а також органів державного управління, судових органів і органів прокуратури. І лише ради усіх рівнів вважалися власне органами державної влади. Поняття «орган державної влади» народилось у нашій країні у зв'язку з необхідністю закріпити верховенство Рад як головної державної форми народовладдя».

Термін «орган державної влади» є вихідним за Конституцією України. Похідними від нього є терміни «орган законодавчої влади», «орган виконавчої влади» і «орган судової влади» («суд»). В конституційному тексті вживаються й інші