Концептуальна сутність реформування моделі поділу влади, як відомо, полягає в тому, щоб, забезпечивши безумовно демократичні принципи організації та функціонування державної влади на засадах її поділу, в той же час наділити ці гілки влади необхідним балансом повноважень та відповідальності, забезпечити підконтрольність державної влади суспільству, оптимізувати державне управління тощо.

Відповідним чином виникло питання щодо способів, механізмів та перспектив удосконалення існуючої системи поділу влади. Цікаво, що тут виокремилися дві провідні тенденції, протиборс-тво між якими позначило весь драматизм перебігу реальних процесів реформування зазначеної моделі. Перший підхід апелював до необхідності збереження конституційної конструкції моделі та її вдосконалення за рахунок законодавчих заходів, а другий підхід передбачав нормативно більш жорсткі заходи, які б стосувалися також змін до Основного Закону України. У сенсі проведення конституційної реформи небезпеку продовжує становити можливе нівелювання конституційне визначених принципів, засад функціонування моделі поділу державної влади та розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування, загальне послаблення механізму стримувань та противаг у державному механізмі.

В результаті Верховна Рада України прийняла закон України ”Про внесення змін до Конституції України” , редакція від 08.12.2004. Що призвело до переходу з президентсько-парламентської в парламентсько-президентську форму правління.

2.2 Загальна характеристика трьох гілок влади

Відповідно до теорії поділу влади, державна влада розділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Якщо зіставити розвиток "влади" у сучасному світі, то виявиться, що найбільшим динамізмом відрізняється виконавча влада, тому що вона більш сприйнятлива, чуттєва до ходу подій, зв'язана з ними тисячами ниточок, видимих і невидимих. Вона відповідає своєму призначенню саме тоді, коли не тільки уловлює і відбиває зміни, що відбуваються як у суспільстві в цілому, так і в окремих його сферах, а й передбачає такі зміни, створює передумови для їхнього приходу і видозмінюється разом з ними, пристосовується до нових часів.

2.3 Законодавча влада

В Україні запроваджено однопалатний Парламент, що в цілому на сучасному етапі відповідає конституційній формі державного устрою України як унітарної держави. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права.

Керує Верховною Радою України Голова Верховної Ради України. Основними галузевими органами Верховної ради є її комітети, які здійснюють законопроектну роботу. Комітет, визначений головним розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки та висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради. До основних повноважень і завдань Верховної Ради України належить внесення змін до Конституції України, призначення всеукраїнського референдуму з визначеного кола питань, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, призначення виборів Президента України, призначення Прем’єр-міністра України, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладання миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

Верховна Рада за пропозицією не менш третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від її конституційного складу.

Конституція України, визначивши Верховну Раду як єдиний орган законодавчої влади — парламент, встановила, що однією з провідних функцій українського парламенту є парламентський контроль, яку він здійснює у межах, визначених Конституцією (п. 33 ст. 85). Здійснення вказаного контролю є прерогативою виключно Верховної Ради України. На основі Конституції у відповідних законах та Ре-гламенті Верховної Ради визначено порядок здійснення парламентом контрольних повноважень. Статус Верховної Ради України, як найвищого представницького органу всього народу України і єдиного органу законодавчої влади у державі, обумовлює її провідне місце у державному механізмі. Таке становище парламенту в державному механізмі визначає, зокрема, місце парламентського контролю серед видів державного контролю.

Сутність державного контролю як функції управління полягає у проведенні аналізу об'єктивної і достовірної інформації щодо ситуації у тій чи іншій сфері суспільного і державного життя, у перевір-ці стану виконання управлінських рішень, покладених на відповідних суб'єктів завдань та установле-них нормативних приписів, у нагляді за дотриманням норм і встановлених стандартів.

Виділяються наступні етапи про-цесу здійснення функції контролю:

Слід зазначити, що реалізація Верховною Радою функції парламентського контролю, як й інших функцій парламенту, здійснюється через певні процедури, чітке дотримання яких є обов'язковим як для парламенту, так і для всіх інших суб'єктів правовідносин з парламентського контролю. Здійснення та-ких процедур проходить певні стадії.

У науковій літературі запропоновано виділення наступних етапів здійснення парламентського контролю.

Перший етап: передконтрольний — планування та прогнозування контрольної діяльності; визна-чення об'єкта та виду контролю; встановлення меж і засобів контрольних дій; визначення колектив-ної або індивідуальної особи з контрольними функціями;

Другий етап: контрольний процес — рішення про проведення контрольного заходу; використання засобів контрольної діяльності у відповідних організаційних формах; проведення контрольних дій;

Третій етап: завершальний — підсумково-аналітична робота; узагальнення виконання конт-рольного завдання; прийняття рішення за результатами контролю у формах постанов, рекоменда-цій, висновків, подання.

2.4 Виконавча влада

Першим ученим, що поряд із законодавчою владою виділив і дав їй короткий історичний