Органи виконавчої влади здійснюють керівництво адміністративно-політичної, соціально-культурної і певною мірою виробничо-трудової діяльності у всіх її різноманітних проявах. Хоча загальне керівництво органом вимагає єдності в його діяльності, кожен орган у зв'язку зі здійсненням різних задач управління поділяється на відповідні структурні підрозділи – відділи, департаменти, сектори. Такий структурний поділ представляє сукупність державних посад, обійманих держслужбовцями.

Одною з основних ознак, що характеризують дану владу, є використання органами і посадовими особами державно-владних повноважень. Це можна називати адміністративною владою у вузькому зміст. Владні повноваження, отримані для виконання законів, визначають два роди виконавчої діяльності – зв'язаної і вільної. Закон може точно встановити, що повинні робити виконавчі органи, обмежуючи їх повноваження і передбачивши деталі їхньої поведінки. Але закон не може визначити і передбачити всіх мінливих обставин конкретного життя, з якими приходиться мати справу держуправлінню. В цьому випадку закон може визначити загальні принципи діяльності, надавши органам виконавчої влади "свободу дій у виконанні подробиць" і дозволивши на цій підставі видавати цим органам адміністративні акти, як нормативні, так і індивідуальні.

Важливою ознакою виконавчої влади є її широкі можливості використовувати для рішення задач, що постають перед нею, адміністративний примус. Інститут адміністративного примусу – необхідний атрибут даної влади, відомий усім європейським державам. Його застосування виражається у вигляді адміністративного арешту, короткострокової затримки громадянина, застосування правоохоронцями холодної і вогнепальної зброї, використання військ внутрішнього призначення для наведення суспільного порядку в надзвичайних ситуаціях і т.д. Адміністративний примус – не безконтрольне насильство, а заснована на законі й обумовлена їм діяльність органів виконавчої влади, яка спрямована на охорону суспільного порядку, безпеки громадян, дотримання їхніх прав і інтересів.

Законодавча влада реалізується у формі видання законів і контролю за органами виконавчої влади. Але в неї немає важелів, за допомогою яких можна керувати групами людей, використовувати фінансові і матеріальні засоби, силові структури. В аналогічному положенні знаходиться і судова влада. Судові органи виносять вироки по кримінальних справах, розв'язують цивільні суперечки, скасовують неправомірні рішення посадових осіб. Однак їх управлінські, матеріальні і фінансові можливості вкрай обмежені. Такими можливостями володіє виконавча влада, що спирається на людські, фінансові й інформаційні ресурси, використовує механізм службових просувань і заохочень. Крім того, в руках органів виконавчої влади знаходяться силові структури: армія, МВС, спецслужби.

Цей аспект додає даній владі особливу небезпечну міць, що нерідко породжує в її носіїв почуття безкарності. Тому норми адміністративного права встановлюють межі в яких функціонує виконавча влада. Таким чином, виконавча влада не тільки виконує закони, а й сама підзвітна їм. Вона виявляє універсальність дії у часі і просторі, її органи діють постійно і на будь-якій території, де проживають відносно компактні маси людей.

Аналіз ознак виконавчої влади і характеристика основних її елементів допомагають сформувати визначення цієї категорії. Отже, під виконавчою владою варто розуміти систему органів державної влади, що здійснюють у процесі виконання законів практичне керування суспільством і використовують для цього, в передбачених законом випадках, адміністративний примус, тобто включає три основних елементи – органи, управління, примус. Названі елементи підкреслюють активну творчо-впливаючу роль ВВ, що у значній мірі розкривається в її функціях;

Перша основна функція – функція охорони суспільного порядку і забезпечення національної і державної безпеки являє собою один із головних напрямків у діяльності органів даної гілки влади. Ослаблення цієї функції дає про себе швидко знати ростом адміністративних провин і злочинів, різким зниженням культури людського спілкування і негативно позначається на управлінні економікою, фінансами, культурою, соціальним забезпеченням. Ця функція здійснюється за допомогою спостереження, нагляду і контролю за поводженням громадян і діяльністю організацій. Іншою стороною розглянутої функції є національна безпека, тобто стан захищеності інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх погроз. У неї включаються насамперед державна і оборонна безпека, а також економічна та ін. Ця сторона функцій забезпечується діяльністю Збройних сил, служби безпеки, службою зовнішньої розвідки, внутрішніми військами та іншими структурами.

Друга важлива функція – регулятивно-керуюча, що представляє собою діяльність "публічних служб" по керівництву економікою, фінансами, культурою, охороною здоров'я, внутрішніми і зовнішніми справами держави. Дана діяльність уряду є управлінською по характеру, здійснюється беззупинно, на основі виконання законів. Але державне управління, як діяльність органів виконавчої влади, виступає одночасно і як розпорядницька діяльність. Органи виконавчої влади, виступають не як пасивні виконавці закону, а як органи, що володіють владними повноваженнями, Вони наділяються правом видавати розпорядження для органів нижчого підпорядкування - підзаконні нормативні або індивідуальні акти (постанови, розпорядження, інструкції).

Третьою функцією виступає забезпечення прав і свобод громадян. Юридична влада держави над її громадянами суверенна, але не безмежна. Держава як в інтересах громадян і суспільства,