До міжнародних договорів за участю України, які за-стосовуються для регулювання відносин у сфері міжнарод-ного приватного права, повністю застосовують загально-прийняті принципи міжнародного права, у тому числі й виражені у нормах Віденської конвенції про право міжна-родних договорів від 23 травня 1969 р. (чинна для Украї-ни з 13 червня 1986 р.), Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. (чинна для України з 26 листопада 1992 р.). Важ-ливе значення має доктрина, яка тлумачить питання укла-дення, набуття чинності, завершення дії міжнародних до-говорів та їх зміст.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різ-них правових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права [].

1.2. Договір як джерело міжнародного права

Міжнародні договори можна класифікувати за різними крите-ріями, зокрема за:

предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - відповідно СНД, МОП);

ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують трансформації в національне законо-давство або ж «самовиконувані», тобто такі, що потребу-ють тільки національної норми-відсилання).

У будь-якій державі більшість норм міжнародного дого-вору застосовують до правовідносин унаслідок трансфор-мації, тобто перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, видання іншого національного но-рмативного акта.

У законодавстві України визначено принципи та прави-ла дії міжнародних угод з її участю, чисельність яких що-року зростає. Значна їх частина стосується питань, що ста-новлять предмет міжнародного приватного права. У цьому зв'язку актуальним є положення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., яким вказано на застосування у нашій державі норм міжнародного права, що визнані нею (розділ IV). Це означає й застосування норм міжнародних угод.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. на території нашої держави діють акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України (ст. 3). Наша держава під» твердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України (ст. 6). Вона стала також правонаступницею прав та обо-в'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не су-перечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). Отже, з питань міжнародного приватного права діючими є певні міжнародні угоди, укладені свого часу СРСР та ви-знані у відповідній формі Україною. Вони будуть чинними, зокрема, до прийняття нових міжнародних угод із тих же питань.

Підтвердженням цього є, наприклад, домовленість, ви-ражена в Протоколі між Урядом України та Урядом Королівства Бельгії про правові основи співробітництва від 10 березня 1992р. Ним передбачено, що угоди, укладені між СРСР і Королівством Бельгія, а також Бельгійсько-люксембурзьким економічним союзом, якщо вони не супе-речать законодавству та інтересам України й Королівства Бельгії, будуть діяти до укладення двосторонніх угод, які регламентуватимуть їхнє співробітництво у галузях, що становлять взаємний інтерес [].

Меморандумом щодо подальшого застосування двосто-ронніх угод у відносинах між Україною і Республікою Авст-рія від 8 листопада 1993 р. вказані держави підтвердили свій намір врегулювати через обмін нотами двосторонні договірні відносини у нових умовах, що склалися після проголошення України незалежною державою відповідно до положень їхніх конституцій. До здійснення обміну та-кими нотами Сторони зобов'язались надалі застосовувати ті двосторонні угоди, які свого часу були чинними між Рес-публікою Австрія та СРСР. Сторони також вирішили інтен-сивно продовжувати взаємні консультації з метою з'ясу-вання, які угоди й надалі будуть чинними, а які мають бути замінені новими.

Аналогічно вирішуються питання щодо угод, укладених Україною чи СРСР з деякими іншими державами. Зокрема, під час проведених 1994 р. консультацій між делегаціями України та США з питань правонаступництва щодо дво-сторонніх міжнародних договорів, укладених між СРСР та США, було вирішено, що Угоди про взаємне надання у без-платне користування земельних ділянок під посольства у Москві та Вашингтоні від 16 травня 1969 р. та Угоди у вигляді обміну нотами з цього питання від 30 березня 1977 р. є предметом правонаступництва України, оскільки існує справедливий інтерес України в майні СРСР за кордоном. Проте щодо Угоди про умови будівництва комплексів буді-вель посольств від 4 грудня 1972 р. було домовлено, що во-на не матиме свого застосування в українсько-американсь-ких відносинах, оскільки її умови