Учасниці вказаного міжнародного договору можуть ро-бити застереження про застосування законодавства дер-жави, якщо сторони по справі мають громадянство цієї держави, тобто спільне громадянство, і якщо боржник має у цій державі звичайне місце проживання.

У Конвенції врегульовано питання вибору законодавства до аліментних зобов'язань за наявності двох чи більше сис-тем права. Серед колізійних прив'язок пропонується при-в'язка до закону найбільш тісного зв'язку з певним правопо-рядком. Зазначена Конвенція майже повністю замінила Кон-венцію про право, застосовуване до аліментних зобов'язань стосовно дітей, укладену в Гаазі 24 жовтня 1956 р.

У 1973 р. була прийнята Гаазька конвенція про визнання та виконання рішень щодо аліментних зобов'язань. З остан-ніх Гаазьких конвенцій відомою є Конвенція про захист ді-тей та співробітництво стосовно іноземного усиновлення від 29 травня 1993 р. її норми ґрунтуються на принципах Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., Декларації ООН про соціальні та правові принципи, що сто-суються захисту та добробуту дітей, резолюції 41/85 Генераль-ної Асамблеї ООН від 3 грудня 1986 р. про передання дітей на виховання та їх усиновлення на національному й міжна-родному рівнях.

Зазначену Конвенцію було прийнято з метою, по-перше, створення гарантій дотримання основних прав дитини при здійсненні усиновлення, по-друге, створення систем спів-робітництва між державами для відвернення викрадення, продажу дітей, торгівлі ними, по-третє, забезпечення ви-знання усиновлення у договірних державах.

Конвенція застосовується, якщо дитина, яка постійно проживає у одній договірній державі, що є державою її по-ходження, переїхала, переїжджає чи повинна переїхати у іншу договірну державу (ту, що приймає) після її усинов-лення у державі походження подружжям чи особою, що звичайно проживають у приймаючій державі, або прожи-вають у такій державі з метою усиновлення у приймаючій державі або у державі походження. Конвенція поширюєть-ся тільки на таке усиновлення, яке створює постійний зв'язок між батьками та дітьми. Детально врегульовано ді-яльність центральних органів договірних держав та упов-новажених організацій з питань усиновлення []. Регламенту-ються вимоги для іноземного усиновлення. Відповідно до змісту Конвенції усиновлення має місце тільки у випадку, якщо компетентна влада держави походження:

1) встановила, що дитина може бути усиновлена;

2) визначила, що після належного розгляду можливості влаштування дитини у державі походження іноземне уси-новлення найкраще відповідає інтересам дитини;

3) переконалася, що: а) особи та органи, які беруть участь в усиновленні, належно поінформовані про наслідки їх згоди, зокрема про можливість припинення правового зв'язку між дитиною та сім'єю її походження в результаті усиновлення; б) ці особи та органи дали свою згоду добро-вільно, у належній формі або засвідчену письмово; в) згода давалася не за винагороду чи компенсацію й не була віді-звана; г) згоду матері, якщо це вимагається законодавством держави, було надано тільки після народження дитини.

Компетентна влада повинна переконатися у тому, що:

а) з дитиною радилися та інформували її про наслідки усиновлення й необхідність її згоди на усиновлення, якщо така вимагається;

б) враховувалися бажання та думка дитини;

в) згоду дитини отримано добровільно у належній юри-дичній формі, вираженій чи засвідченій письмово;

г) така згода давалася не за винагороду чи певну компен-сацію.

Компетентна влада держави, що приймає, повинна: 1) ви-значити, що можливі названі батьки мають право на усино-влення та відповідають вимогам для цього; 2) забезпечити необхідну консультацію можливих названих батьків; 3) ви-рішити питання про в'їзд дитини в іншу державу та постій-не проживання у ній.

Конвенція детально регламентує процедуру усиновлен-ня. Врегульовано питання визнання усиновлення та наслід-ки усиновлення. Усиновлення повинне визнаватися іншою договірною державою. Засвідчене свідоцтво уточнює, коли й ким було надано згоду на усиновлення. У визнанні усинов-лення може бути відмовлено, якщо усиновлення явно про-тирічить порядку держави з огляду на найкращі інтереси дитини.

Визнати усиновлення означає визнати: 1) правові взає-мовідносини між дитиною та її названими батьками; 2) від-повідальність названих батьків за дитину; 3) припинення існуючих раніше правовідносин між дитиною та її матір'ю й батьком. Усиновлення повинне мати названі наслідки у тій договірній державі, де воно відбулося.

У Конвенції вирішено питання про обрання однієї сис-теми права з кількох, які діють у державі стосовно усинов-лення. Ніякі застереження до Конвенції не допускаються.

Такими є багатосторонні Гаазькі конвенції з сімейного права, а також ті, що укладені в рамках або під егідою ООН. Окрему групу договорів з питань сімейного права скла-дають акти ЄС. Це, зокрема, конвенції Європейської Ради та її органів. Наприклад, Європейська конвенція про усино-влення дітей 1967 р., Європейська конвенція про репатріа-цію неповнолітніх 1970 р., Європейська конвенція про пра-вовий статус позашлюбних дітей 1975 р., Європейська кон-венція про визнання та виконання рішень про тюремне ув'язнення дітей та відновлення тюрем для дітей 1980 р.

Комітет міністрів ЄС прийняв резолюції: про громадян-ство подружжя з різним громадянством 1977 р., про грома-дянство дітей, які народилися у шлюбі, 1977 р., про рівність подружжя у цивільному праві 1978 р. Цей же орган прийняв рекомендації: стосовно дітей проти жорстокого поводжен-ня 1979 р., про права подружжя стосовно ведення сімейного господарства та використання сімейного будинку 1981 р., про аліменти, які належать внаслідок розлучення 1989 р., про сім'ї, котрі виховують дітей, 1987 р., про невідкладні заходи у сімейних правах 1991 р.

3.2. Міжнародні договори у сфері спадкових відносин

Серед міжнародних багатосторонніх конвенцій, які міс-тять матеріально-правові чи колізійні норми, застосовувані у сфері спадкового права, є Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, вчинена в Гаазі 5 жовтня 1961 р. (далі - Гаазька конвенція 1961 р.).

Її норми мають