Основна мета Конвенції - запобігання забрудненню уз-бережжя прибережних держав нафтою внаслідок морських аварій, що стались у відкритому морі, тобто на значній від-стані від узбережжя за межами дії юрисдикції прибережної держави. Цей чинник має важливе значення, оскільки захи-сні дії прибережної держави, в т. ч. можливість спалення або затоплення аварійного судна, мають бути відповідними небезпеці, що загрожує узбережжю. Перед учиненням не-безпечних дій прибережна держава має консультувати-ся з іншими заінтересованими державами, використовувати знання експертів тощо. Порушення цих вимог може призве-сти до того, що прибережній державі, яка перевищила межі допустимих дій під час аварійних ситуацій, доведеться відшкодовувати неправомірні збитки.

За інтенсифікації судноплавства, зокрема перевезень нафти танкерами, ця Конвенція має істотне значення, з одного боку, для підвищення безпеки судноплавства, а з ін-шого - є гарантією захисту інтересів прибережних держав, юридичних та фізичних осіб.

У 1987 р. набрали чинності для СРСР (а отже, і для України) п'ять із десяти конвенцій з питань безпеки ядер-них матеріалів та охорони навколишнього середовища. Це - Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 3 бе-резня 1980 р.; Конвенція про оперативне повідомлення про ядерну аварію від 16 вересня 1986 р.; Конвенція про до-помогу в разі ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації від 26 вересня 1986 р.; Протокол від 8 липня 1985 р. про скорочення викидів сірки чи їх транскордонних потоків хоч би на ЗО відсотків до Конвенції про транскордонне забруд-нення повітря на великі відстані від 1979 р.; Міжнародна конвенція про створення Міжнародного фонду для компен-сації шкоди від забруднення нафтою 1971 р. У 1996 р. Україна приєдналася до Віденської конвенції про цивільну від-повідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р. Украї-на приєдналася до Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою, підпи-саної в Лондоні 27 листопада 1992 р. (ратифікована 4 липня 2002 р.). Ці договори стали основою створення на національному рівні ефективного юридичного важеля захи-сту ядерних матеріалів, устаткування і засобів транспорту-вання від несанкціонованого доступу до них, посягань і т. ін. Зокрема, Законом України «Про приєднання до Між-народної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою» від 4 липня 2002 р. було уповно-важено Кабінет Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом розробити і затвердити методику обрахунку збитків за забруднення нафтою, вклю-чаючи майбутні втрати доходів внаслідок порушення гос-подарської діяльності.

Україною укладено й двосторонні угоди, в т. ч. на між-відомчому рівні, у вказаній сфері. Так, щодо мирного вико-ристання атомної енергії 28 червня 1992 р. було підписано Угоду про співробітництво у сфері ядерної безпеки та раді-аційного захисту між Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки та Дирекцією безпеки ядерних об'єктів Міністерства промисловості та зовнішньої торгівлі Французької Республіки. Сторони Угоди вирішили прово-дити обмін інформацією щодо різних проблем ядерної без-пеки та радіаційного захисту. В Угоді передбачено, зокрема, що кожна Сторона:

1) сама несе відповідальність за пряму чи непряму шко-ду, заподіяну своєму устаткуванню чи обладнанню, персо-налу чи третім особам внаслідок застосування інформації, отриманої від іншої держави;

2) бере на себе страхування свого персоналу відповідно до чинного законодавства щодо виробничих травм і профе-сійних захворювань. Отже, кожна Сторона виконує формальності та в разі необхідності несе витрати зі страхування ризику свого персоналу;

3) зобов'язується попереджувати іншу про будь-яку аварію чи шкоду, заподіяну персоналові під час виконання робіт;

4) несе витрати за шкоду, заподіяну її обладнанню та устаткуванню, які тимчасово надані їй персоналом іншої держави, та відмовляється заявляти претензії з цього при-воду іншій Стороні;

5) відповідає за шкоду, заподіяну третім особам персо-налом, якого вона тимчасово надала іншій Стороні, окрім випадків, коли цей персонал знаходиться під керівництвом і контролем цієї Сторони;

6) сама несе відповідальність за шкоду будь-якого харак-теру, яка може виникнути на її території внаслідок ядерної аварії. Отже, Сторона Угоди відмовляється притягувати до відповідальності іншу Сторону, її персонал і гарантує їм непорушення справ, незаявлення рекламацій та позовів про відшкодування шкоди чи іншу відповідальність, гарантує від витрат, заподіяних ядерною аварією під час виконання зазначеної Угоди.

Практичне застосування цієї Угоди стосується, зокрема, безпеки роботи та припинення роботи діючих АЕС України, в т. ч. 4-го блоку ЧАЕС, радіаційного захисту персоналу та населення [].

ВИСНОВКИ

Під джерелами міжнародного приватного права в юри-дичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі декілька форм юридичного офіційного буття, існу-вання» норм міжнародного приватного права. Це:

1) внут-рішнє законодавство;

2) міжнародні договори;

3) міжнародні й торговельні звичаї;

4) судова та арбітражна практика.

Відповідно до Конституції України (ст. 9), чинні міжна-родні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного зако-нодавства України. Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» визначає міжнародний договір України як укладений у письмовій формі з інозем-ною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється