Міжнародні договори можна класифікувати за різними крите-ріями, зокрема за:

предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - відповідно СНД, МОП);

ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують трансформації в національне законо-давство або ж «самовиконувані», тобто такі, що потребу-ють тільки національної норми-відсилання).

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворен-ня їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України — це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шля-хом, про який домовилися сторони.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» в порядку та строки, передбачені договором або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Таким чином, міжнародний договір, підписаний і рати-фікований Україною, може ще не мати чинності. В міжна-родному приватному праві часто є важливим не тільки факт участі України у міжнародному договорі, але й факт набран-ня ним чинності для іншої держави (наприклад, держави, до якої належить іноземний учасник відносин).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це мате-ріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовніш-ньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяль-ності (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль-ність»). Він укладається лише у письмовій формі суб'єк-тами, здатними до його укладення відповідно до законо-давства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповід-но до законодавства України та міжнародних угод, міжна-родних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та ор-ганізацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній фо-рмі законодавством України.

З плином часу кількість міжнародних угод, порівняно з іншими джерелами права, зростає. Ця тенденція характерна для сфер економічного, науково-технічного співробітницт-ва, регулювання різних видів перевезень, авторського, ви-нахідницького, патентного, спадкового права, трудових правовідносин, правової допомоги з питань застосування матеріального та процесуального права.

Оскільки матеріально-правові норми держав стосовно укладення шлюбу, його розірвання, призначення аліментів (наслідок розлучення та роздільного проживання подружжя, стосовно опіки і піклування, усиновлення, аліментних зобов'язань на користь дітей та інших питань є дуже різно-манітними, то виникають колізії, які вирішуються з допо-могою уніфікованих норм міжнародних договорів. Для шлюбно-сімейного права характерною є уніфікація не ма-теріально-правових норм, а колізійних.

Серед міжнародних багатосторонніх конвенцій, які міс-тять матеріально-правові чи колізійні норми, застосовувані у сфері спадкового права, є Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, вчинена в Гаазі 5 жовтня 1961 р.

Прагнучи до всебічного розвитку співробітництва у сфері трудової діяльності та соціального захисту громадян Укра-їни, інших держав, які працюють за межами своєї країни, наша держава укладає різноманітні міжнародні угоди. На-приклад, відповідно до схваленої 24 жовтня 1994 р. канад-ської програми співробітництва у сфері праці 30 липня 1998 р. було прийнято Меморандум про співробітництво між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством розвитку людських ресурсів Канади у сфері праці та соціального захисту. У ньому визначено, зокрема, галузі та форми співробітництва щодо зайнятості громадян договірних держав.

Постійне зростання обсягу небезпечних вантажів, що перевозяться різними видами транспорту, призвело до прий-няття розробленої в рамках ООН Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небез-печних вантажів автомобільним, залізничним та внутрі-шнім водним транспортом (Женева). Вона відкрита для підписання з / лютого 1990 р. (далі - Женевська конвенція 1990 р.).

Конвенція поширює свої норми на перевезення небезпеч-них вантажів, якими є будь-яка речовина чи предмет, що, зокрема, зазначені у Європейській угоді про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів. Норми Женевської конвенції 1990 р. застосовують для відшкодування шкоди, заподіяної на території держави-учасниці, яка ви-никла у результаті певної події, а також до заходів, вжитих для відвернення чи зменшення такої шкоди.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

При використанні міжнародного договору слід визначи-тися, чи можна застосовувати цей договір до відносин, які належить врегулювати? Іншими словами, чи є Україна учас-ницею цього договору; чи є він чинним щодо конкретних учасників даних відносин?

Слід мати на увазі, що навіть міжнародний договір, в якому Україна не бере участі, може інколи застосовуватися українським судом для врегулювання відносин (як частина національного права іноземної держави-учасника договору), якщо до цього права відсилає вітчизняна колізійна нор-ма або воно було обране самими учасниками.

Більшість норм міжнародних договорів застосовують до правовідносин внаслідок трансформації, тобто перетворен-ня їх на норми внутрішньодержавного права. Способи здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. Для України — це підписання, ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору може здійснюватися й іншим шля-хом, про який домовилися сторони.

При застосуванні міжнародних договорів слід врахову-вати також застереження, зроблені різними державами-учасниками, оскільки вони можуть суттєво змінювати зміст договору. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.) передбачає можливість укладення договорів в усній формі, однак Ук-раїна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96 Конвенції про незастосування усної форми договору