уча-сті в цій Конвенції не бере. Норми Конвенції ґрунтуються на правилах Загальної декларації прав людини, що прого-лошують право чоловіків та жінок, які досягли повноліття, брати шлюб та засновувати сім'ю без усяких обмежень за ознакою раси, національності чи релігії (ст. 16). Вони ба-зуються також і на положенні Загальної декларації прав людини про те, що шлюб повинен бути зареєстрований тільки за вільної та повної згоди обох сторін, які одружу-ються (ст. 16). У Конвенції йдеться про недопустимість ре-єстрації шлюбу без повної та вільної згоди обох сторін, про яку вони повинні заявити особисто. Шлюб має бути офор-мленим: відповідно до закону; після належного оголошен-ня; у присутності представника влади, який має право на оформлення шлюбу; в присутності свідків. Конвенція до-пускає відсутність однієї сторони, якщо відповідний компетентний представник влади впевниться у явній винятко-вості обставин, які зумовили відсутність особи, у її бажанні взяти шлюб і в тому, що відсутня особа не заперечила цього бажання перед компетентним представником влади.
Конвенція також декларує правила, перейняті більшістю національних правових систем: встановлення державою міні-мального шлюбного віку; заборону реєстрації шлюбу з осо-бою, яка не досягла встановленого шлюбного віку, крім випадків, коли компетентний орган влади в інтересах сто-рін та з урахуванням вагомих причин дозволяє зробити з цього винятки. Зазначений міжнародний договір не регла-ментує детально питання форми шлюбу, але вказує, що всі шлюби реєструються компетентним органом влади в офі-ційному реєстрі. Загалом норми Конвенції спрямовані на усунення застарілих законів та звичаїв щодо оформлення шлюбів, зокрема на повну ліквідацію шлюбів між дітьми та угод між батьками дітей про їх одруження ще до досягнен-ня ними шлюбного віку.
Багатосторонньою угодою, що запропонована ООН і яка стосується питань, пов'язаних з оформленням шлюбу, є Конвенція про громадянство одруженої жінки від 20 люто-го 1957р. (набрала чинності для України 16 грудня 1958 р.) . У Конвенції беруть участь понад 60 держав, серед яких Австрія, Албанія, Аргентина, Білорусь, Мексика, Польща, Румунія, Франція, ФРН та ін. Конвенція містить правило, відповідно до якого реєстрація шлюбів між громадянами певної держави та іноземцями не буде автоматично зміню-вати громадянство дружини (це стосується й розірвання шлюбу між громадянином певної держави та іноземною особою, а також зміни громадянства чоловіком під час іс-нування шлюбу). Вказане правило відображено в законо-давстві України з питань громадянства.
Із семидесятих років прийнято декілька Гаазьких конвен-цій стосовно укладення й розірвання шлюбу та режиму майна подружжя. Зокрема, відомою є Конвенція про ви-знання розлучень та рішень про роздільне проживання по-дружжя від 7 червня 1970р. Вона застосовується тільки до законних рішень, прийнятих у результаті судового та інших проваджень, стосовно розлучення й роздільного проживан-ня подружжя. Конвенція не застосовується до встановлення вини чи додаткових припнеш, які оголошену при прийнятті рішення, наприклад щодо майнових зобов'язань, опіки над дітьми. У Конвенції містяться численні колізійні прив'язки, які дозволяють максимально враховувати інтереси сторін по справі. Здебільшого це закон доміцилію одного з подружжя [].
Гаазька Конвенція про укладення шлюбу та визнання дійсності шлюбів від 14 березня 1978 р. вказує, що форма-льні вимоги укладення шлюбу регулюються законодавст-вом держави його укладення. Шлюб укладається, якщо майбутнє подружжя задовольняє вимоги національного права держави укладення шлюбу і один з них має грома-дянство цієї держави чи звичайно проживає у ній. Шлюб укладається також за умови, якщо кожен з майбутнього по-дружжя задовольняє вимоги національного права, визначе-ного колізійними нормами держави укладення шлюбу. То-му в такій державі можуть вимагати від майбутнього по-дружжя документи, що підтверджують зміст іноземного закону, який слід застосовувати. Проте у застосуванні іно-земного закону може бути відмовлено, якщо його застосу-вання явно не сумісне з публічним порядком держави, в якій укладається шлюб.
Норми Конвенції регулюють визнання дійсності шлю-бів, укладених у договірних державах. Конвенція у зазна-ченому аспекті не застосовується до шлюбів: 1) які укла-даються військовими властями; 2) які укладаються на борту кораблів чи повітряних суден; 3) за дорученням; 4) посмерт-них; 5) неофіційних. Держава може відмовити у визнанні дійсності шлюбу, якщо під час укладення шлюбу за правом цієї держави один з подружжя: 1) уже перебував у шлюбі; або 2) не досяг мінімального шлюбного віку чи не отримав необхідного дозволу; або 3) не мав розумових здібностей давати згоду на шлюб; або 4) незгодився на шлюб доброві-льно; або 5) подружжя є кровними родичами чи існує між ними зв'язок, викликаний фактом усиновлення, або вони є родичами по прямій лінії, або між ними є брат чи сестра. Проте якщо один із подружжя на момент укладення шлюбу вже перебував у шлюбі, у визнанні шлюбу не може бути відмовлено за умови, що попередній шлюб згодом було ро-зірвано чи анульовано.
У Конвенції врегульовано й питання дії різних систем права в одній державі. Зазначена Конвенція замінила Гаа-зьку Конвенцію про регулювання колізій законів у сфері укладення шлюбу від 12 червня 1902 р.
Гаазька Конвенція про право, застосовуване до режимів власності подружжя від 14 березня 1978 р. використовує колізійні прив'язки: 1) закон громадянства; 2) звичайного місця проживання одного з подружжя. Щодо нерухомості - закон її місця знаходження. Конвенція не застосовується до аліментних зобов'язань між подружжям; прав спадкування пережившого подружжя, правоздатності подружжя. Визна-чається роль шлюбного контракту в установленні режиму стосовно майна подружжя. Зазначається неможливість за-стосування матеріального права, якщо воно суперечить пу-блічному порядку держави.
У другій половині XX століття було прийнято декілька конвенцій стосовно дітей. Це Гаазька Конвенція