Курсова робота

«Наказне провадження»

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Новий цивільно-процесуальний кодекс.

Розділ 2. Історичний досвід наказного провадження.

Розділ 3. Практика наказного провадження в цивільному процесі іноземних держав.

3.1. Поняття і сутність судового наказу.

3.2. Збудження наказового провадження.

3.3. Видача судового наказу.

Розділ 4. Загальні особливості наказного провадження за новим ЦПК України.

4.1. Порушення наказного провадження.

4.2. Видача судового наказу.

4.3. Повідомлення боржника про видачу судового наказу.

4.4. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві. Скасування судового наказу.

Розділ 5. Переваги і недоліки нормативного регулювання наказного провадження.

Висновки.

Література.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та суспільства в цілому є неможливим без належно врегульованої і організованої процедури розгляду цивільних справ.

Специфіка цивільно-процесуального права полягає в тому, що найменші відступи від демократичних чи гуманістичних засад можуть призвести до істотного ущемлення прав людини, інтересів всього суспільства та заподіяння шкоди авторитету держави. Не випадково основоположні принципи цивільного процесу продекларовано в цілому ряді міжнародних документів про захист прав людини.

Відродження української державності, переорієнтація інтересів суспільства на загальнолюдські цінності, процес входження України у європейське співтовариство — ці та інші об'єктивні фактори зумовили нагальну потребу суттєво реформувати чинний цивільний процес.

Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.

Яскравим прикладом таких перетворень є прийняття від часу набуття Україною незалежності ряду принципово нових нормативно-правових актів, перегляд концепції поділу державної влади, визначення правового статусу органів місцевого самоврядування у системі державної влади.

Відбулися зміни і в органах судової влади. Нещодавно набрали чинності законодавчі акти, що закріплюють нові правила здійснення судочинства в Україні, зокрема Верховною Радою України 18 березня 2004 року прийнято Цивільний процесуальний кодекс України.

Слід зазначити, що проблеми цивільно-процесуального законодавства, функціонування судів, захист прав, свобод людини і громадянина, юридичних осіб, держави є предметом дослідження таких учених-правників як М. Штефан, В. Комаров, І. Бородін, М. Запорожець. Разом із тим, оновлення цивільного процесуального законодавства обумовило появу нових процесуально-правових проблем, прогалин правового регулювання цивільного судочинства держави. Тому вважаємо за доцільне представити власний погляд на окремі положення Цивільного процесуального кодексу України.

Аналіз положень Цивільного процесуального кодексу України 2004 року свідчить про запровадження таких правових інститутів як заходи процесуального примусу, наказне провадження, заочний розгляд справи, розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної діяльності, розгляд судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, розгляд судом справ про розкриття банками інформації, котра містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, судовий контроль за виконанням судових рішень.

Загальний порядок позовного провадження включає ряд формальностей, в додержанні яких є сенс лише у разі спірності справи. Невиправданим, з точки зору захисту прав громадян, є додержання такого порядку в разі безспірності справи. Вирішення таких справ в загальному порядку позовного провадження з додержанням всіх правил змагальності процесу значно ускладнює процедуру захисту і поновлення порушених цивільних прав. Ось чому одним з найважливіших напрямів реформування цивільного судочинства є введення інституту судового наказу, відомого раніше як російському, так і зарубіжним системам судочинства.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є чинне цивільно-процесуальне законодавство України.

Предмет дослідження – наказне провадження.

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії цивільного процесу. Означені проблеми відображено у публікаціях І. Бородіна В. Комарова, М. Запорожця, М. Штефана, C. Чорнооченка та ряду інших авторів.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

Результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін "Цивільно-процесуальне право", "Цивільний процес" та ін.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей наказного провадження за новим Цивільно-процесуальним кодексом України.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:–

дослідити основні положення нового цивільно-процесуального кодексу України;–

дослідити історичний досвід наказного провадження;–

охарактеризувати практику наказного провадження в цивільному процесі іноземних держав;–

дослідити загальні особливості наказного провадження за новим ЦПК України;–

окреслити переваги і недоліки нормативного регулювання наказного провадження;–

зробити висновки.

Розділ 1. Новий цивільно-процесуальний кодекс

Новелізація цивільного процесуального законодавства – явище останнього десятиріччя. Вона стала наслідком глобальних політичних, соціально-економічних, правових трансформацій після прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України, постанови від 24 серпня 1991 р. "Про проголошення незалежності України" та Закону України від 10 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних договорів на території України".

У правовій системі України за цей час відбулися зміни, в тому числі й ті, котрі безпосередньо чи опосередковано пов'язані з новелізацією цивільного процесуального законодавства. Вони здійснювалися у контексті Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 р. "Про Концепцію правової реформи в Україні", яка передбачила основні принципи судово-правової реформи при формуванні незалежної судової влади, перебудову судової системи, створення нового процесуального законодавства та вдосконалення форм судочинства.

У зв'язку з тим, що в цей період розроблялася нова Конституція України, процес здійснення судово-правової реформи мав не системний, а фрагментарний характер. Законодавець обмежувався окремими доповненнями та змінами до Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК). Прийняття нового ЦПК ставилося в залежність