Прообразом судового наказу в недалекому минулому послужила процедура безперечного стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, введена Указом Президії Верховної УРСР від 10 лютого 1987 р. "Про деяку зміну порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей". Цим Указом була проведена чітка грань між безперечними справами і тими, у яких виникав спір про право. Перші фактично були виключені з числа справ, які розглядалися у порядку цивільного судочинства, і передані для одноособового розгляду суддею з дотриманням визначеної процедури, але поза рамками цивільно-процесуальної форми. Другі – залишилися серед справ позовного провадження.

Спираючись на доцільність та практику застосування судового наказу, в першу чергу в Російській Федерації, які показали його належну ефективність, врахувавши цілий ряд недоліків, що виявилися, законодавець у новому ЦПК України закріпив процедуру наказного провадження.

У новому ЦПК норми про судовий наказ містяться в дванадцяти статтях (95-106), об'єднаних у другому розділі "Наказне провадження".

Розділ 3. Практика наказного провадження в цивільному процесі іноземних держав

Інститут судового наказу в тих чи інших формах знайшов досить широке застосування в законодавстві таких європейських країн, як Німеччина, Швейцарія, Данія, Греція, Італія, Франція. Цивільним процесуальним кодексом Німеччини, наприклад, визначено, що за стягненням заборгованості в порядку судового наказу можна звернутись в зв'язку з існуванням вимог, предметом яких є грошова сума в національній валюті. Як особливу форму даний Кодекс передбачає стягнення заборгованості в порядку судового наказу при поданні відповідних документів (вексельне та чекове стягнення заборгованості в порядку судового наказу). Інститут судового наказу відроджений в російському цивільному судочинстві у 1995 р. шляхом внесення доповнень до ЦПК Російської Федерації – нової глави 11 "Судовий наказ". Відповідно до ст. 125 цього Кодексу судовий наказ визначається як "постанова судді, винесена за заявою кредитора про стягнення грошових сум або витребування рухомого майна від боржника". Розглянемо детальніше сутність судового наказу у цивільному процесі Російської Федерації [24].

3.1. Поняття і сутність судового наказу

Відомо, що позовне провадження – це провадження, пов'язане з розглядом суперечки про право. Разом з тим, в судовій практиці є немало випадків розгляду таких позовних справ, де немає явно вираженої суперечки про право.

З урахуванням накопиченого позитивного досвіду ЦПК РФ, разом з позов­ним провадженням, передбачає абсолютно нове провадження – наказове. Розціни­вши положення глави "Судовий наказ" як надзвичайно актуальні, законодавець, не чекаючи прийняття нового ЦПК, визнав необхідним доповнити діючий ЦПК главою 125, яка називається "Судовий наказ" і містить десять статей: 1251-12510, що детально регламентують провадження по видачі судового наказу [13, 178].

Судовий наказ є постановою судді, винесеною за заявою кредитора про стягнення грошових сум або про витребування рухомого майна від боржника (ст. 1251 ЦПК). Суть даної постанови підкреслюється в самій назві – судовий наказ, тобто правозастосовний акт державно-владного органу, який приписує суб'єктам певну поведінку, передбачену правовою нормою.

Маючи багато спільного в своїй суті з присудженням, судовий наказ проте не є різновидом останнього. Як і присудження, судовий наказ є підставою виконання. Разом з тим судовий наказ має силу виконавчого документа. Стягнення по ньому проводиться після закінчення десятиденного терміну після видачі наказу і в порядку, встановленому для виконання присуджень (ч. 2 ст. 1251 ЦПК). Проте сила судового наказу інша, ніж у присудження. Суд, що виніс постанову, не має права її відмінити або змінити (ст. 204 ЦПК). Винесений судовий наказ може бути відмінний тим же суддею згідно заяві боржника на основі, передбаченій у законі. Після цього вимога заявника може бути розглянута у порядку позовного провадження (ст. 12510).

Судовий наказ має меншу юридичну силу, ніж присудження, з тієї причини, що останнє є не тільки акт застосування норми матеріального права, але й результат дії детально врегульованої складної цивільно-процесуальної форми, в рамках якої відбувався розгляд і вирішення цивільної справи, що завершився винесенням постанови суду. Судовий наказ виноситься в спрощеному порядку без якого-небудь судового розгляду.

3.2. Збудження наказового провадження

Правила збудження наказового провадження відповідають принципу диспозитивності: провадження починається за ініціативою зацікавленої особи – кредитора, який називається заявником. Суб'єкт, до якого адресовано вимогу заявника, називається боржником. Позивача і відповідача тут немає.

Закон передбачає вичерпний перелік вимог, по яких може бути виданий судовий наказ (ст. 1252 ЦПК).

До них відносяться вимоги, засновані на нотаріально засвідченій або письмовій операції або на протесті векселя в неплатежі, неакцепті і недатуванні акцепту, зробленому нотаріусом; про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов'язане зі встановленням батьківства; про стягнення з громадян недоїмки по податках і обов'язковому страхуванні; про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівнику заробітної плати.

Заява про видачу судового наказу подається до суду за загальними правилами підсудності, тобто за правилами, передбаченими ст. 117-121 ЦПК. Заява подається у письмовій формі, в ній повинні бути вказані:

1) найменування суду, в який подається заява;

2) найменування заявника, його місце проживання або місце знаходження;

3) найменування боржника, його місце проживання або місце знаходження;

4) вимога заявника;

5) перелік документів, що додаються [13, 179].

У разі витребування рухомого майна в заяві необхідно вказати грошову суму, яку заявник згоден прийняти замість цього майна.

Заява підписується заявником. До заяви,