До заяви про видачу судового наказу обов'язково повинні бути прикладені документи, підтверджуючі заявлену вимогу, оскільки ніякої процедури подальшого збирання доказів закон не передбачає. Так, якщо вимога заснована на нотаріально засвідченій операції, то повинен бути представлений як сам нотаріально завірений документ, наприклад, договір, так і всі інші документи, які має в своєму розпорядженні кредитор, підтверджуючі невиконання або порушення договору. Непредставлення документів, підтверджуючих вимогу, веде до відмови в ухваленні заяви.

Заява і прикладені до неї документи представляються з копіями по числу боржників (ст. 1253 ЦПК).

Звернення в суд за судовим наказом передбачає сплату державного мита. Воно встановлене в розмірі 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми при зверненні до суду з позовом у порядку позовного провадження (ст. 1255 ЦПК).

При дотриманні всіх вимог закону, що стосуються звернення в суд за судовим наказом, суддя приймає заяву. Закон умовчує про те, як повинно бути оформлене ухвалення заяви, регламентуючи лише оформлення відмови. Враховуючи, що момент збудження наказового провадження має не тільки процесуальне, але й матеріально-правове значення (перерва терміну позовної давності, відлік часу, з якого буде почате стягнення аліментів), представляється, що наказове провадження повинне збуджуватися спеціальним визначенням судді [13, 179].

В ухваленні заяви про видачу судового наказу може бути відмовлено на підставах, передбачених в ст. 1256 ЦПК: якщо заявлена вимога не передбачена статтею 1252 ЦПК, не сплачене державне мито і не представлені документи, підтверджуючі заявлену вимогу.

Відмова в ухваленні заяви оформляється визначенням судді. Це визначення може бути оскаржене в касаційному порядку.

Відмова в ухваленні заяви не перешкоджає пред'явленню позову на ту ж вимогу в порядку позовного провадження.

Зіставлення підстав до відмови в ухваленні заяви і умов збудження наказового провадження приводять до висновку про те, що законодавець не передбачив яких-небудь наслідків недотримання форми і змісту заяви. Відмова в ухваленні заяви за даними підставами не передбачена, а інших наслідків, аналогічних залишенню заяви без руху (ст. 130 ЦПК), глава Судовий наказ не передбачає. Разом з тим очевидно, що реквізити заяви вельми значущі, відсутність деяких з них, наприклад, вимоги заявника, не дозволяє почати наказове провадження. Практика, звичайно, знайде прийнятний вихід. Найімовірніше неправильно оформлена заява повертатиметься заявнику для належного оформлення без винесення про те визначення. Було б правильним доповнити перелік підстав до відмови в ухваленні заяви пунктом, що передбачає недотримання форми і змісту заяви [13, 180].

Неясне питання: хто саме з суб'єктів права може звертатися за отриманням судового наказу. Чи має право це зробити юридична особа або громадянин-підприємець на вимогу до іншої юридичної особи або громадянина-підприємця? Враховуючи, що АПК РФ не передбачає наказового провадження, було б доцільно розповсюдити дію глави Судовий наказ і на цих суб'єктів.

3.3. Видача судового наказу

Прийнявши заяву про видачу судового наказу, суддя в триденний термін сповіщає боржника про пред'явлену до нього вимогу і надає йому термін до 20 днів для відповіді. За згодою боржника із заявленою вимогою, а також при неотриманні у встановлений термін відповіді боржника (мовчання – знак згоди) суддя видає судовий наказ (ст. 1257 ЦПК).

Судовий наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника і заявника і заслуховування їх пояснень.

Закон достатньо детально регламентує зміст судового наказу (ст. 1259 ЦПК). У ньому повинні бути вказані:

1) час видачі наказу;

2) назва суду, прізвище й ініціали судді, що видав наказ;

3) найменування і адреса стягувача;

4) найменування і адреса боржника;

5) розмір грошових сум, що підлягають стягненню, або предмети, що підлягають витребуванню, з указівкою вартості цих предметів;

6) неустойка, якщо така належить;

7) суми державного мита, що сплачене стягувачем і підлягає стягненню з боржника на користь стягувача [13, 180].

В судовому наказі про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, крім пунктів 1-4 вказуються дата й місце народження боржника, місце його роботи, ім'я і дата народження дитини, на утримання якої присуджені аліменти, розмір платежів, що стягуються щомісячно з боржника, і термін їх стягнення, а також сума державного мита, що підлягає стягненню з боржника в доход держави.

Зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту присудження. У ньому лише дві частини – ввідна і резолютивна.

Аналіз представлених документів, встановлені на їх основі обставини і правовідносини в судовому наказі не відображаються, інакше кажучи, описова і мотивувальна частина в судовому наказі відсутні.

Судовий наказ виготовляється в двох екземплярах, підписаних суддею, один з яких залишається в справі, інший засвідчується печаткою суду і видається стягувачу.

Наказове провадження не завжди завершується винесенням судового наказу. Суддя не може винести судовий наказ, якщо боржник заявив про свою незгоду з пред'явленою до нього вимогою, або якщо вбачається наявність суперечки про право, яке неможливо вирішити на підставі представлених документів (ст. 1258 ЦПК).

Відмова у видачі судового наказу оформляється визначенням судді. На це визначення може бути подана приватна скарга.

Відмова у видачі судового наказу не перешкоджає можливості пред'явлення заявником позову на ту ж вимогу в порядку позовного провадження.

Закон не передбачає можливості оскарження судового наказу в касаційному порядку, але встановлює спрощену процедуру його відміни. У двадцятиденний термін з дня видачі судового наказу боржник має право подати заяву про його відміну в той же суд, якщо він з поважної причини не мав можливості своєчасно заявити свої заперечення проти вимоги заявника. В цьому випадку суддя скасовує наказ, після чого вимога заявника може бути розглянута в порядку позовного провадження