Відмова у відміні судового наказу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі приватної скарги (ст. 12510 ЦПК).

Ознайомлення з правовими системами, в цивільному судочинстві яких існує інститут судового наказу, дає підстави визначити сутність судового наказу як особливої Форми немотивованого судового рішення, постановленого від імені держави з застосуванням форми письмового провадження, що містить припис про спонукання винної особи до вчинення певних дій з метою поновлення або захисту порушених цивільних прав і охоронюваних законом інтересів.

Досвід функціонування інституту судового наказу в правових системах різних країн свідчить про його незаперечну перевагу перед іншими формами розгляду справ. Так, за повідомленням Німецького фонду міжнародного правового співробітництва судами Німеччини у 1996 р. проведено 8 млн. 140 тис. проваджень на підставі судового наказу, що майже вчетверо більше, ніж розглянутих за цей період справ в позовною провадженні. Відмічається, що розгляд справ із застосуванням такої форми їх вирішення не тільки полегшує роботу судів, а й дає можливість громадянам без значних фінансових затрат швидко отримати виконавчий документ [24].

Цей досвід був врахований розробниками проекту нового Цивільного процесуального кодексу України, де судовому наказу присвячена окрема глава.

Розділ 4. Загальні особливості наказного провадження за новим ЦПК України

Сучасні вимоги щодо розвитку процесуального законодавства ?рунтуються на тому, що рівень правової захищеності особи, суб'єктів права залежить від ефективності судочинства. При цьому інститут правосуддя, який є фундаментальним у правовій системі, концептуально потрібно розглядати одночасно як форму здійснення прав і свобод людини та громадянина і як самостійне соціальне та правове благо, що реалізується через справедливе правосуддя і належні судові процедури.

Слід зазначити, що видача судового наказу за правилами, передбаченими розділом II ЦПК, допускається лише у зв'язку з відносинами, спори за якими віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції.

Завдання наказного провадження – прискорення вирішення ряду вимог, пов'язаних зі 1) стягненням з боржника грошових коштів або 2) витребуванням майна [16].

Задля цього закон зазначає, що судовий наказ є особливою формою судового рішення і, одночасно, має силу виконавчого документа, що підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 95 ЦПК). Відповідно до цього особливістю провадження є те, що сторонами в ньому виступають не позивач і відповідач, а стягувач (кредитор) та боржник, хоча в деяких статтях Кодекс називає стягувача заявником (як, наприклад в п. 2 ч. 2 ст. 98 ЦПК). Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тобто окремо виконавчий лист не видасться. Спрощений порядок наказного провадження обумовлюється й такою особливістю, як обмеженим колом вимог, стосовно яких таке провадження допустиме.

Вдалим є назва цього розділу ЦПК – "Наказне провадження", оскільки регулює не тільки порядок ухвалення судового наказу, а й процедуру самого провадження, що передує видачі судового наказу.

Відповідно до ст. 95 нового ЦПК судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Таким чином, судовий наказ є рішенням суду, винесеним суддею одноособово на підставі заяви про видачу судового наказу з питань, визначених ст. 95 відповідно до вимог, визначених ст. 96 нового ЦПК.

Сутність даного рішення підкреслюється самою назвою – судовий наказ, тобто правозастосовний акт державно-владного органу, який пропонує суб'єктам визначену правовою нормою поведінку [22, 155].

Питання про сутність судового наказу і наказного провадження є предметом дискусій у теорії процесуального права. Уявляється правильним розглядати наказне провадження як вид цивільного судочинства, а не як альтернативну процесуальну процедуру, здійснювану суддею з метою прискореного захисту права. Судовий наказ – це акт правосуддя, особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Будучи однією з форм судових рішень, судовий наказ має силу виконавчого документа. Однак сила судового наказу інша ніж судового рішення. Суд, який виніс рішення, не може його відмінити чи змінити, в той час як винесений судовий наказ може бути скасований тим же суддею, якщо від боржника буде подана заява про скасування судового наказу, після чого вимога заявника може бути пред'явлена в порядку позовного провадження (ст. 106 нового ЦПК України).

Судовий наказ має меншу юридичну силу, аніж судове рішення, з тієї причини, що останнє є не тільки актом застосування норми матеріального права, а й результатом дії детально урегульованої складної цивільно-процесуальної форми, у рамках якої проходив розгляд і вирішення цивільної справи, що завершилося ухваленням рішення суду. Судовий наказ виноситься в спрощеному порядку без будь-якого судового розгляду.

Хоча процедура наказного провадження гранично спрощена, у ній можна виділити чотири етапи: порушення наказного провадження; видача судового наказу; надіслання боржникові копії судового наказу та видача судового наказу стягувачеві в разі набрання ним законної сили; скасування судового наказу.

4.1. Порушення наказного провадження

Загальні правила порушення наказного провадження відповідають принципові диспозитивності – провадження розпочинається за ініціативою зацікавленої особи – кредитора, яка в новому ЦПК називається стягувачем. Суб'єкт, до якого адресована вимога заявника, називається боржником (ст. 103 нового ЦПК). Позивача і відповідача в наказному провадженні немає.

Згідно зі ст. 96 ЦПК судовий наказ може бути виданий за наявності таких вимог:

1) заявлено вимогу, яка ?рунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача,