Роботодавець самостійно вирішує питання безплатного забез-печення працівників молоком та іншими рівноцінними продук-тами, але з дотриманням умов, визначених у законодавстві як обов'язкові.

Законодавство України з метою профілактики професійних захворювань передбачає право працівників, що працюють в особ-ливо шкідливих умовах праці, на одержання лікувально-про-філактичного харчування. Воно надається відповідно до «Пра-вил безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування», затверджених ще постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. № 4/П-1.

Право на його одержання мають лише ті працівники, які ви-конують роботи, передбачені у «Переліку виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне одержання ліку-вально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкід-ливими умовами праці», затвердженому постановою Державно-го комітету СРСР з праці та соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. № 4/П-1. На підприємствах, в устано-вах, організаціях на його основі та за результатами атестації ро-бочих місць приймаються конкретні переліки виробництв, про-фесій і посад, робота в яких дає право на одержання спеціаль-ного харчування, що є складовою частиною колективного договору.

У «Правилах безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування» встановлено категорії працівників, яким також на-дається спеціальне харчування. Ці випадки у тій чи іншій мірі пов'язані з негативним впливом шкідливих факторів виробницт-ва на здоров'я працівника.

Гарантії прав працівників, що працюють у шкідливих і важ-ких умовах праці забезпечуються шляхом встановлення пільго-вого робочого часу і часу відпочинку. Ці працівники працюють на умовах скороченого робочого часу, максимальна тривалість роботи не може перевищувати 36 годин на тиждень. Конкретний перелік посад і професій, що дає право на скорочений робочий час, формується на основі «Переліку виробництв, цехів, про-фесій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

Працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, надаються перерви санітарно-оздоровчого призначення для обігрівання, відпочинку та ін. (ст. 168 КЗпП України). Ці перерви включаються до робочого часу і підлягають оплаті. Особ-ливості правового регулювання надання цих перерв встановлюю-ться у нормативно-правових актах, прийнятих як на централізованому рівні1, так і в локальних нормативно-правових актах (на-приклад, «Правилах внутрішнього трудового розпорядку»).

Пільги у сфері відпочинку для працівників, зайнятих на ро-ботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, встановлюються шляхом надання щоріч-ної додаткової відпустки тривалістю до 35 календарних днів за «Списками виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайня-тість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпуст-ки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особ-ливий характер праці», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290. Конкретна тривалість відпустки визначається за результатами атестації ро-бочих місць за умовами праці в колективному, трудовому дого-ворах.

Враховуючи наявність шкідливих і особливо шкідливих умов праці, підприємства встановлюють надбавки до основної заробіт-ної плати з врахуванням гарантій, встановлених у законодавст-ві, генеральній, галузевих і регіональних угодах. За роботу у важких і шкідливих умовах праці встановлюється доплата 4, 8 та 12 відсотків, а за роботу в особливо важких і особливо шкід-ливих умовах праці — 16, 20 та 24 відсотки тарифної ставки (окладу)11 Генеральна угода мыж Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими обє’днаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілковими об’єднаннями на 2004-2005.//Урядовий Кур’р.-2004р.-19.05.-№92.

.

Роботодавець за власні кошти може встановити інші додатко-ві пільги і компенсації за роботу у шкідливих і важких умовах праці, передбачивши умови надання таких у колективному або трудовому договорах чи в локальних нормативно-правових актах.

РОЗДІЛ 3. Організація охорони праці на підприємстві, в установі, організації.

3.1. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії.

Роблячи невеличкий вступ до даного розділу, можна сказати, що забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умо-ви праці здійснюється шляхом створення системи організації охорони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виро-бничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скоро-чення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умо-вами праці.

Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Вона роз-глядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці. «Конвенція № 155 МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.) ви-значила систему організації охорони праці на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов'язок на-давати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представ-никами працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати ви-никнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; прово-дити навчання працівників з питань охорони праці та ін.

Законодавство України відображає значну частину міжнарод-них стандартів з організації управління охороною праці на різ-них рівнях.