За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:

організацію управління охороною праці на виробництві;

забезпечення перспективного і поточного планування з пи-тань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середо-вища;

організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охо-рони праці;

встановлення безпечного виконання робіт і поведінки праців-ників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

положення (наприклад, «Положення про комісію з питань охорони праці», «Положення про службу охорони праці на під-приємстві»;

правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»);

інструкції (наприклад, «Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підпри-ємстві»);

накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці») та ін.

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стан-дартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів.

До розробки проекту локального нормативного акта про охо-рону праці залучаються представники працівників — уповнова-жені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства; що представляють інтереси найманих працівників. Інформуван-ня працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проек-ту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односто-ронніх аркушів, плакатів.1 Трудове право України :навч. Посібник для студ. Юрид. Спеціальностей Вищих навч. Закладів/ Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.;За ред. П.Д. Пилипенка.-К.:Видавничий дім “ін Юре”, 2003.-535с.

Отож, підводячи підсумки, дамо легальне визначення поняття охорони праці, що нам подається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»: Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.22 Про охорону праці: Закони України: Затв. Верховною Радою України від 14.10.1992р.№2695-XII// Законодавча база “LIGA Закон”.

Також до поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих по-легшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також пра-цівників зі зниженою працездатністю! Тому правове регулювання охорони праці охоплює розроб-ку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних за-ходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворю-вання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охо-рони на діючих підприємствах в процесі виконання працівни-ками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудо-вих колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих — жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо

1.2. Охорона праці жінок.

Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної і спе-ціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на ви-робництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому гос-подарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцін-на сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.

Поширена теорія гармонійного поєднання виробничої праці з материнством є оманливою, оскільки нею приховується екс-плуатація жінки.

Громадська думка не схильна вважати, що жінка взагалі не повинна працювати в суспільному виробництві. Навпаки, се-ред виробничих спеціальностей є багато професій, які тради-ційно вважаються жіночими. Склались галузі народного госпо-дарства, де жінки займають чільні місця. Це торгівля і гро-мадське харчування, охорона здоров'я і соціальний захист населення, народна освіта.

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, за-конодавство про працю передбачає низку обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки: робота в суспільному виробництві і материнство — є важливи-ми. Яку з цих функцій виконувати, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватись суспільно корисним і дава-ти право за певних умов на матеріальне забезпечення при до-сягненні певного віку.

Пільги та переваги, передбачені законодавством про пра-цю, підірвали конкурентоздатність жіночої робочої сили на ринку праці. Утримувати працівників, які мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а приму-сити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах прак-тично неможливо. Робота ж жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю якщо не самій утримува-ти себе і свою сім'ю, то принаймні бажанням допомогти чоло-вікові здобувати необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім'я має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік.

Вимушене суміщення сімейних обов'язків з роботою на ви-робництві не проходить безслідно. Найвідчутнішим негатив-ним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктив-ності її праці на виробництві.

Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці. Тому держава закріпила охорону праці жінок в окремі правові норми. Норми, що регулю-ють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:

1) ті, що регулюють охорону праці