Кабінет Міністрів України 3 травня 1995 р. прийняв поста-нову № 314 «Про організацію робочих місць та працевлашту-вання інвалідів» і затвердив Положення про робоче місце інва-ліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Визнано, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, незалежно від форм власності і господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичай-ним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних мож-ливостей інваліда воно може бути використано для його пра-цевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціаль-ним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів.

Підприємства, незалежно від форм власності і господарю-вання, які використовують працю інвалідів, зобов'язані ство-рювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних про-грам реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гаранти, передбачені законодавством.

Місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємства-ми, громадськими організаціями інвалідів за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів щорічно визнача-ють для всіх підприємств нормативи робочих місць, призначе-них для працевлаштування інвалідів у розмірі не менш як 4 відсотки від загальної чисельності працюючих. При зайня-тості на підприємстві від 15 до 25 чоловік для працевлаштуван-ня інвалідів встановлюється норматив у кількості одного робо-чого місця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1997 р. №1335 встановлені пільги в оподаткуванні товарів, робіт і по-слуг, що надаються підприємствами, заснованими всеукраїнсь-кими громадськими організаціями інвалідів.

За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професій-ного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше одного року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем ро-боти із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом реабілі-тації. Відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством, у період роботи на якому сталася інвалідність.

РОЗДІЛ 2. Гарантії права працівників на охорону праці.

2.1. Загальні гарантії прав працівників на охорону праці.

Встановлення гарантій у нормативному порядку є однією з умов ефективної реалізації прав громадянина і людини. Законо-давство України про охорону праці передбачає комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпеч-ні і нешкідливі умови праці. Позитивною рисою Закону України «Про охорону праці» є те, що цьому питанню присвячено окре-мий розділ.

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім праців-никам, а також передбачає додаткові гарантії для певних катего-рій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких категорій належать працівники, які пра-цюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавст-ву про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реалізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів ви-робництва, стан засобів колективного та індивідуального захис-ту, що використовуються працівником, а також санітарно-побу-тові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією охорони праці є надання працівнику ін-формації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочо-му місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов'язаний проінформувати громадянина про наявні на майбут-ньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі факто-ри, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідоми-ти майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров'я та озна-йомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму вико-наного роботодавцем обов'язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встанов-лено виду документа, у якому майбутній працівник розписуєть-ся про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим доку-ментом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Про-понується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця11 Науково-практичний коментар до закону України «Про охорону праці».-К.,1997.-С.32.

Обов'язкове інформування працівника про зміни законо-давства щодо охорони праці та приведення умов праці у відпо-відність до нього покладається на роботодавця. Таке інформу-вання здійснюється шляхом проведення навчання з питань охо-рони праці, наприклад, позапланового інструктажу.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усу-нення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Гарантією права на безпечні і нешкідливі умови праці є вико-нання працівниками лише тих робіт, які не протипоказані їм за станом здоров'я, що забезпечується встановленням законодав-чих обмежень при укладенні трудових договорів і переведенні працівників на легшу роботу.

Забороняється укладати