Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату.

Але криза в економіці, падіння рівня життя у більшості частин населення країни загострює проблему становища жінки на ринку праці.

Сучасне становище жінок на ринку праці характеризується їх дискримінацією у сфері зайнятості, за якої вони не мають вільного доступу до конкретних та високооплачуваних професій. Жінок перших звільняють і останніх приймають на роботу.

Торгівля жінками – складне явище з багатьма факторами впливу на рішення жінок працювати за кордоном. Мабуть, найсильнішим з них є безвихідне економічне становище. У деяких випадках жінки, котрих рятують після порушення їхніх прав (включаючи фізичне і сексуальне насильство), добровільно повертаються до країн, куди їх продано. Часто вони це роблять тому, що не можуть знайти роботу у своїй країні або жінках надто складно повернутися до минулого життя. Мотиви виїзду жінок за кордон різні: бажання матеріально забезпечити сім’ю, здобути освіту тощо. Але за цією різноманітністю причини потрібно бачити головне – те, що торгівля жінками є наслідком як нерівноправності останніх, так і складні умови працевлаштування в своїй країні, низькі заробітні плати.

При переході до ринкової економіки в Україні не було вжито комплексних заходів для захисту вразливих груп населення, до яких належать і жінки.

Фемінізація бідності в Україні сприяє пошуку останніх будь-якої роботи та засобів поліпшення матеріального становища, навіть, без огляду на можливість негативних наслідків. Тому й спостерігається високий рівень трудової міграції з нашої держави за кордон, особливо до більш розвинених в економічному плані країн. Але вони мають достатньо жорсткі закони і обмеження щодо використання праці іноземців. Тому українським громадянам практично неможливо знайти легальну роботу.

Крім того, українські жінки потрапляють за кордон без знання чужих законів, звичаїв, часто не володіючи іноземною мовою. На жаль, мало хто з них має уявлення не тільки про Закони, які діють у тих країнах, а й про свої права та обов’язки. Тому порушення загальнолюдських прав жінок, поряд із зловживанням та насильством, має масовий характер. Разом з важкими умовами праці вони страждають від фінансової експлуатації, використовуються для сексуальних послуг.

Підсумовуючи, можна сказати, що торгівля жінками є одним із видів насильства, спрямованого проти жінок, яку живлять бідність та ущемлення прав на підґрунті статі.

Ситуація у нашій країні ускладнюється не тільки кризовим станом економіки, а й тим, що процес міграції криміналізується. Адже дешева робоча сила українських жінок становить підґрунтя надприбутків посередників як в Україні, так і за кордоном. Тому не можна залишатися у національних рамках і вважати чинниками виїзду жінок за рубіж суто внутрішні проблеми. Жіноча міграція з України – не тільки вибір самих жінок. Насправді, злочинці ведуть активну пропаганду серед молодих жінок і дівчат і Україні. Останнім часом торговці людьми розгорнули організоване постачання жінок в Україну чоловікам у розвинені країни. Для цього активно використовується Інтернет, при чому не тільки для реклами посередників, а й для демонстрації жінок і дівчат на продаж як наречених. Торгівля відбувається за допомогою багатьох механізмів, включаючи фірми, які пропонують легальне або нелегальне працевлаштування, друзів, туристичні та шлюбні агенції.

Інтернет, торгівля людьми – вигідний бізнес. За продаж жінки контрабандисти отримують початковий «внесок» і відсотки від її заробітку за кордоном.

На сьогодні стали широко відомі факти торгівлі жінками, які мають не поодинокий, а, на жаль, масовий характер. Під виглядом творчих та мистецьких колективів, туристичних груп за кордон вивозяться громадянки нашої держави, яких у подальшому продають у будинки розпусти. При чому в значній кількості випадків це відбувається без їх бажання, а робіться шляхом шахрайства і обману.

Наведені політичні, соціальні та економічні умови сприяють торгівлі жінками Надьон О. Торгівля жінками, складові та шляхи подолання.// Право України. – 2003 р. – червень. – с.16 .

Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним для захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Конвенція визначає поняття «дискримінація щодо жінок» як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення, чи таке, що зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній або будь-якій іншій галузі Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Права людини. Міжнародні договори України. – К., 1992. – с. 111. .

З 1919 р. Міністерством Охорони Праці було прийнято 180 конвенцій і 87 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Більшість документів стосуються як чоловіків, так і жінок, за якими жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці, або техніка безпеки і гігієна праці. Крім загальних документів, МОП прийняла ряд стандартів стосовно окремо працюючих жінок.

З початку свого існування МОП приділяло багато уваги здійсненню заходів, спрямованих на встановлення рівних можливостей для працюючих чоловіків і жінок. Завдяки пріоритетності завдання, було досягнуто значних успіхів. Автор визначає дві тенденції.

З 1919 року до 50-х